Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

суддів – Смоковича М.І.

Горбатюка С.А.

Весельської Т.Ф.

Чумаченко Т.А.

Мироненка О.В. (суддя –доповідач)

провівши розгляд справи у порядку письмового провадження за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Торезької міської ради про перерахунок і стягнення недоотриманої суми щорічної допомоги на оздоровлення за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Торезького міського суду Донецької області від 21 лютого 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2007 року,

У грудні 2006 року позивач звернувся в суд із позовом до Управління праці та соціального захисту населення Торезької міської ради про перерахунок і стягнення недоотриманої суми щорічної допомоги на оздоровлення за 2003-2005 роки. Свої вимоги мотивує тим, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської АЕС і є інвалідом 2 групи 1 категорії. Відповідно до ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи"він має право на щорічну допомогу на здоровлення, яка інвалідам 2 групи виплачується у розмірі п5 мінімальних заробітних плат, при цьому розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати. Відповідач виплатив йому щорічну допомогу на оздоровлення за 2003 р. і за 2004 р. в розмірі 26 грн.70 коп. (за кожний рік), за 2005 р. –в розмірі 20 грн., порушивши норми розміру виплат допомоги, встановлені вказаним Законом. Вважає, що відповідно до ст.48 вказаного Закону йому повинна бути нарахована і виплачена щорічна допомога на здоровлення з розрахунку мінімальної заробітної плати, і з урахуванням допомоги на оздоровлення, яка була ому виплачена, до виплати належить 5 826 грн.60 коп.

Постановою Торезького міського суду Донецької області від 21 лютого 2007 року відмовлено в задоволенні позову .

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, позивач звернувся зі скаргою до суду апеляційної інстанції щодо скасування зазначеного вище рішення.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2007 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись із судовими рішеннями, позивач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій, задовольнити позов, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Зі справи вбачається та вірно встановлено судом, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської АЕС і є інвалідом 2 групи 1 категорії. Просить визнати дії відповідача в частині невиплати щорічної компенсації на оздоровлення за 2005-2006 роки на підставі вимог Закону неправомірними та стягнути з відповідача недоплату з вказаних виплат за 2005-2006 роки у розмірі 3 220 грн. 80 коп.

Ухвалюючи рішення, суд вірно зазначив про те, що розмір виплат, передбачений Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) визначається не постановами Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року за №836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) та від 12.07.2005 р. № 562 (562-2005-п) "Про щорічну допомогу громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"а ст. 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", відповідно до положень якої позивачу має виплачуватись щорічна допомога на оздоровлення у розмірі 5 мінімальних заробітних плат.

Відповідно до ст. 48 Закону України N 796-XII учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, що є інвалідами 2 групи, виплачується щорічна допомога на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат. При цьому, розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Згідно з ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зі змісту вимог законів України про встановлення розмірів мінімальних заробітних плат на 2003-2005 роки не вбачається будь-яких обмежень щодо можливостей застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації норми ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Встановлений постановою Кабінету Міністрів України №83 (836-96-п) 6 у 1996 році розмір щорічної допомоги на оздоровлення громадянам, які постраждали від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, не змінювався і не відповідає розміру, встановленому іншими законами України.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України в разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Ухвалюючи рішення, суд правильно звернув увагу на принцип пріоритетності законів над підзаконними актами та дійшов правильного висновку про те, що при визначенні розміру компенсаційних виплат позивачеві застосуванню підлягає не постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року №836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) та від 12.07.2005 р. № 562 (562-2005-п) "Про щорічну допомогу громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Ухвалюючи рішення, суд вірно врахував те, що в даному випадку при виникненні колізії підлягають застосуванню норми Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Відповідно до статті 63 Закону № 796-ХІІ фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок державного бюджету.

Отже, в межах існуючих фінансових можливостей держава гарантує виплату окремих видів компенсацій і допомоги, в т.ч. тим, що є предметом позову, у визначених постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 (836-96-п) розмірах.

Рішення суду мотивоване тим, що при нарахуванні позивачу виплат відповідач виходив з положень ст. 63 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи"фінансування витрат, пов’язаних з реалізацією цього Закону здійснюється за рахунок Державного бюджету та Постанови Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"від 26 липня 1996 року №836 (836-96-п) , якою встановлені розміри виплат, виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету України.

З огляду на викладене, постанова суду першої та ухвала суду апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи наданим доказам та нормам процесуального права.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 222, 227, 230 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, постанову Торезького міського суду Донецької області від 21 лютого 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2007 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 237 КАС України.