2а-68/08 Про стягнення недоотриманих сум на оздоровлення - 29.09.2009 Прийняття

провівши розгляд справи у порядку письмового провадження за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Дзержинської міської ради Донецької області про стягнення недоотриманих сум на оздоровлення за 2005 - 2007 роки за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Дзержинської міської Ради Донецької області на постанову Дзержинського міського суду Донецької області від 24 квітня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2008 року,

У грудні 2007 року позивач звернувся в суд із позовом до Управління праці та соціального захисту населення Дзержинської міської ради Донецької області про стягнення недоотриманих сум на оздоровлення за 2005 - 2007 роки. Свої вимоги мотивує тим, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської АЕС 2 категорії і знаходиться на обліку у відповідача. Відповідно ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи"йому передбачені щорічні компенсаційні виплати на оздоровлення у розмірі 5 мінімальних заробітних плат. За період 2005-2007 роки відповідач повинен був виплатити йому суми з врахуванням розміру мінімальної заробітної плати на момент здійснення виплати: 2005 рік –1660 грн., 2006 рік –1875 грн., 2007 рік –2100 грн., а всього 5 275 грн., а фактично за вказаний період виплати здійснювались у таких розмірах: 2005 рік –120 грн., 2006 рік –120 грн., 2007 рік –120 грн. Вважає дії відповідача неправомірними і просить стягнути з відповідача на його користь недоотриману суму 5275 грн.

Постановою Дзержинського міського суду Донецької області від 24 квітня 2008 року позов задоволено частково. Визнано неправомірною відмову Управління праці та соціального захисту населення Дзержинської міської ради у виплаті ОСОБА_1 в виплаті недоотриманої щорічної допомоги на оздоровлення за 2005 рік та 2007 рік. Стягнуто з відповідача на користь позивача недоотриману суму щорічної допомоги на оздоровлення за 2005 рік та 2007 рік в розмірі 3560 гривень. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, відповідач звернувся зі скаргою до суду апеляційної інстанції щодо скасування зазначеного вище рішення.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2008 року апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись із судовими рішеннями, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій, відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Постанова суду першої та ухвала суду апеляційної інстанцій підлягають скасуванню. Справа –направленню на новий розгляд до суду першої інстанції з таких підстав.

Ухвалюючи рішення, суд вірно зазначив про те, що розмір виплат, передбачений Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) визначається не постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року за №836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) і постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 р. № 562 (562-2005-п) "Про щорічну допомогу громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а ст. 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", відповідно до положень якої позивачу має виплачуватись щорічна допомога на оздоровлення у розмірі 4 мінімальних заробітних плат.

Зі справи вбачається та вірно встановлено судом, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської АЕС 2 категорії і знаходиться на обліку у відповідача. Відповідно ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи"йому передбачені щорічні компенсаційні виплати на оздоровлення у розмірі 5 мінімальних заробітних плат. За період 2005-2007 роки відповідач повинен був виплатити йому наступні суми з врахуванням розміру мінімальної заробітної плати на момент здійснення виплати: 2005 рік –1660 грн., 2006 рік –1875 грн., 2007 рік –2100 грн., а всього 5 275 грн. Фактично за цей період виплати здійснювались у таких розмірах: 2005 рік –120 грн. 2006 рік –120 грн.. 2007 рік –120 грн. Вважає дії відповідача неправомірними і просить стягнути з відповідача на його користь недоотриману суму 5275 грн.

Відповідно до ст. 48 Закону України N 796-XII учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії, виплачується щорічна допомога на оздоровлення в розмірі 4 мінімальних заробітних плат. При цьому, розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Згідно з ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зі змісту вимог законів України про встановлення розмірів мінімальних заробітних плат на 2005-2007 роки не вбачається будь-яких обмежень щодо можливостей застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації норми ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України в разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Ухвалюючи рішення, суд правильно звернув увагу на принцип пріоритетності законів над підзаконними актами та дійшов правильного висновку про те, що при визначенні розміру компенсаційних виплат позивачеві застосуванню підлягає не постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року за №836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) і постанова Кабінету Міністрів України12.07.2005 р. № 562 (562-2005-п) "Про щорічну допомогу громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Суд, вирішуючи питання про стягнення сум недоплаченої допомоги на користь позивача допустив порушення вимог частини 3 ст. 2 та ч.3 третьої ст. 159 КАС України, оскільки ним не досліджено і не надано правової оцінки законодавчим актам, які визначають правосуб’єктність відповідача, його права та обов’язки у сфері публічних відносин, чи є він належним відповідачем по всім заявленим вимогах.

Зокрема, суд повністю не з’ясував, до відання якого суб’єкта владних повноважень входить обов’язок проводити нарахування конкретних сум виплат, передбачених ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Відповідно до статті 63 Закону № 796-ХІІ фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок державного бюджету. Ухвалюючи рішення про стягнення з Управління праці та соціального захисту населення на користь позивача певних сум, судом не з’ясовано, чи були відповідні перерахування бюджетних коштів на рахунок відповідача для виплати сум згідно Закону № 796-ХІІ (796-12) ; з якого розрахунку на кожну особу надходили ці кошти; чи має право відповідач проводити заявлені позивачем виплати за рахунок інших платежів, тощо.

Залишаючи без змін постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не врахував те, що адміністративний суд може лише визнавати дії суб’єктів владних повноважень незаконними та покласти обов’язок на відповідача провести нарахування та виплату належних сум відповідно до закону за відповідний рік, і не є уповноваженим органом проводити розрахунок суми заборгованості.

Рішення суду мотивоване тим, що при нарахуванні позивачу виплат відповідач виходив з положень ст. 63 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи"фінансування витрат, пов’язаних з реалізацією цього Закону здійснюється за рахунок Державного бюджету та Постанови Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"від 26 липня 1996 року №836 (836-96-п) , якою встановлені розміри виплат, виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету України.

З огляду на викладене, постанова суду першої та ухвала суду апеляційної інстанцій не відповідають обставинам справи наданим доказам та нормам процесуального права, тому вона підлягає скасуванню.

Для вирішення даного спору з урахуванням наведених вище норм матеріального права і висновків суду касаційної інстанції необхідно встановлювати нові обставини щодо правильності визначення розміру компенсаційних виплат позивачу та давати їм належну правову оцінку, що відповідно до ч.1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не може зробити суд касаційної інстанції, тому зазначену справу слід направити в суд першої інстанції на новий судовий розгляд.

За правилами ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.