С-19499/07 Про стягнення недоплаченої щорічної грошової допомоги - 29.09.2009 Прийняття

провівши розгляд справи у порядку письмового провадження за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Жовтневої районної у м. Луганську ради про стягнення недоплаченої щорічної грошової допомоги за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Жовтневої районної у м. Луганську ради на постанову Жовтневого районного суду м. Луганська від 20 грудня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 10 квітня 2007 року,

У листопаді 2006 року позивач звернувся в суд із позовом до Управління праці та соціального захисту населення Жовтневої районної у м. Луганську ради про стягнення недоплаченої щорічної грошової допомоги за 2003-2005 роки. Свої вимоги мотивує тим, що він є інвалідом війни 2 групи і відповідно ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком. Відповідач відмовив йому виплатити суму у розмірі 3 164 грн. Просить стягнути з відповідача недоотриману суму разової грошової допомоги за 2003-2005 роки.

Постановою Жовтневого районного суду м. Луганська від 20 грудня 2006 року позов задоволено.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, відповідач звернувся зі скаргою до суду апеляційної інстанції щодо скасування зазначеного вище рішення.

Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 10 квітня 2007 року апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись із рішеннями суду, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій, відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Постанова суду першої та ухвала суду апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, справа –направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Судом встановлено, що позивач є інвалідом війни 2 групи та перебуває на обліку у відповідача, тому у відповідності до ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"мас право на щорічну грошову допомогу до 5 травня у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.

Відповідно до ст. 13 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ передбачено, що ветеранам війни виплачується щорічна одноразова допомога до 5 травня в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.

Згідно ст. 17-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, здійснюють органи праці та соціального захисту населення.

Задовольняючи позовні вимоги щодо виплати позивачу недоплаченої грошової допомоги, суд виходив з того, що у відповідача були наявні правові підстави для здійснення такої виплати за 2003-2005 роки в залежності від встановленої позивачам груп інвалідності в розмірі 10, 8 та 7 мінімальних пенсій за віком відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

Ухвалюючи рішення, суд дійшов помилкового висновку про те, що ст. 30 Закону України "Про державний бюджет на 2005 рік", встановлює розмір разової грошової допомоги учасникам бойових дій у розмірах менших, ніж це передбачено ч.5 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"та такою, що суперечить ст. 22 Конституції України, яка вказує, що при прийнятті нових законів або при внесенні зміни до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод".

Проте з таким висновком погодитись неможливо, оскільки він не відповідає нормам матеріального права з огляду на наступне.

Ухвалюючи рішення, суд посилався на ст. 22 Конституції України і на ст.ст. 2, 3 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захист"та не звернув увагу на те, що норми законів про державний бюджет на відповідний рік є законами не про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захист" (3551-12) , які б порушували ст. 22 Конституції України, а навпаки реалізують права ветеранів війни та інших соціально незахищених верств населення на соціальну підтримку.

Зазначена вище допомога виплачувалась щорічно, але не у розмірах встановлених ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а на підставі Закону України "Про Державний бюджет на 2003 рік" (380-15) в розмірі 90 грн., Закону України "Про Державний бюджет на 2004 рік" (1344-15) - 120 грн., Закону України "Про Державний бюджет на 2005 рік" (2285-15) - 250 грн.

На протязі 1995-2005 років до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , а також і до ст.13 цього Закону, неодноразово вносилися зміни. Так, дія ст.13 зазначеного закону неодноразово призупинялась Законами України "Про Державний бюджет України"на 2003-2005 роки. У зв"язку із зупиненням дії цієї статті, Законами України "Про Державний бюджет України"встановлювались певні розміри щорічної разової допомоги на відповідні роки.

У 2003-2005 роках, положенням ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"взагалі не передбачалась виплата щорічної грошової допомоги, оскільки дія зазначеної статті на підставі внесення до Закону змін, відповідними Законами України "Про державний бюджет України"була зупинена.

Положення ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"щодо виплати разової щорічної грошової допомоги у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком не діяли протягом 2002-2006 років, у зв"язку із змінами внесеними у зазначений закон, Законами України "Про державний бюджет"на 2003-2005 роки, відповідач діяв на підставі, у межах наданих йому повноважень та у спосіб, що передбачено діючими законами України.

Суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що виплата щорічної грошової допомоги, як і її розмір, який підлягає виплаті позивачеві, було встановлено не ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а Законами України "Про державний бюджет України"на 2003-2005 роки і відповідач, здійснюючи виплати щорічної разової грошової допомоги у відповідності до розмірів, встановлених Законами України "Про державний бюджет України"діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачено, діючими на час здійснення виплат Законами України.

Суд, вирішуючи питання про стягнення сум недоплаченої допомоги на користь позивача допустив порушення вимог частини 3 ст. 2 та ч.3 третьої ст. 159 КАС України, оскільки ним не досліджено і не надано правової оцінки законодавчим актам, які визначають правосуб’єктність відповідача, його права та обов’язки у сфері публічних відносин, чи є він належним відповідачем по всім заявленим вимогах.

З огляду на положення статей 21, 105, 162 КАС адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов'язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконними рішенням, дією або бездіяльністю.

Залишаючи без змін постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не врахував те, що адміністративний суд може лише визнавати дії суб’єктів владних повноважень незаконними та покласти обов’язок на відповідача провести нарахування та виплату належних сум відповідно до закону за відповідний рік, і не є уповноваженим органом проводити розрахунок суми заборгованості.

З огляду на викладене, постанова суду першої та ухвала суду апеляційної інстанцій не відповідають обставинам справи наданим доказам та нормам процесуального права і тому підлягають скасуванню.

Для вирішення даного спору з урахуванням наведених вище норм матеріального права і висновків суду касаційної інстанції необхідно встановлювати нові обставини щодо правильності визначення розміру грошових виплат позивачу та давати їм належну правову оцінку, що відповідно до ч.1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не може зробити суд касаційної інстанції, тому зазначену справу слід направити в суд першої інстанції на новий судовий розгляд.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 222, 227, 230 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Жовтневої районної у м. Луганську ради задовольнити частково.

Постанову Жовтневого районного суду м. Луганська від 20 грудня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 10 квітня 2007 року скасувати.