К-35548/09-С Про визнання протиправними дій та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації - 23.03.2010 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за касаційною скаргою Криворізької митниці Державної митної служби України на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2009 року у справі №2а-705/08 за позовом відкритого акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" до Криворізької митниці Державної митної служби України, третя особа –Нікопольська об’єднана державна податкова інспекція про визнання протиправними дій та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, -

У лютому 2008 року відкрите акціонерне товариство "Нікопольський завод феросплавів" звернулося в суд з позовом до Криворізької митниці, в якому просило визнати протиправними дії відповідача по відмові у здійсненні митного оформлення товару; визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні та пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України №113020000/2008/000084 від 18.01.2008 р.; зобов’язати відповідача здійснити митне оформлення вантажу на підставі поданої декларації з відстроченням оплати податку на додану вартість шляхом видачі податкового векселя.

Справа № К-35548/09 Доповідач: Леонтович К.Г.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем ст. 88 Митного кодексу України та Постанови Кабінету Міністрів України № 1104 від 01.10.1997 р. "Про затвердження Порядку випуску, обігу та погашення векселів, що видаються на суму податку на додану вартість при імпорті товарів на митну територію України" (1104-97-п) , а посилання в якості відмови в прийнятті митної декларації на ненадання відомостей, передбачених абз.2 п.4 вказаного Порядку, є безпідставними, оскільки весь пакет необхідних документів був наданий позивачем у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України № 80 від 01.02.2006 р. (80-2006-п) Дані про позивача, як платника податку на додану вартість у відповідача є, позивач не здійснював погашення податкових векселів у спосіб, не передбачений ст. 19 цього Порядку (80-2006-п) .

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2008 року відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2009 року частково скасоване рішення суду першої інстанції та ухвалене в цій частині нове рішення. Визнана протиправною і скасована картка відмова в прийнятті митної декларації, митному оформленні та пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України № 113020000/2008/000084 від 18.01.2008 р. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням апеляційного суду Криворізька митниця звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 18.01.2008 р. ВАТ "Нікопольський завод феросплавів" була подана до Криворізької митниці вантажно-митна декларація № 19445 з необхідним пакетом документів для митного оформлення вантажу, при цьому сплату ПДВ при ввезенні товару було відстрочено на підставі податкового векселя. Відповідачем було відмовлено у здійсненні митного оформлення з видачею картки відмови №113020000/2008/000105 від 18.01.2008 р. Підставою відмови були порушення вимог абз.4 ч.2 ст. 88 Митного кодексу України в частині ненадання відомостей, передбачених абз.2 п.4 Порядку випуску, обігу та погашення векселів, які видаються на суму податку на додану вартість при імпорті товарів на митну територію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.1997 №1104 (1104-97-п) .

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що Закон України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) має пріоритетне значення стосовно Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , а висновки позивача в цій частині є помилковими.

Суд апеляційної інстанції задовольняючи частково позовні вимоги в частині визнання протиправною та скасування картки відмови, посилався на ті обставини, що позивачем при митному оформленні товару були подані необхідні документи, передбачені законодавством, а відповідачем не наведені причини відмови, оскільки у картці відмови відсутні посилання на вимогу ст. 63 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік", тому посилання відповідача на вказану норму закону судом визнані неналежними.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 88 Митного кодексу України декларант зобов'язаний: здійснити декларування товарів і транспортних засобів відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом; на вимогу митного органу пред'явити товари і транспортні засоби для митного контролю і митного оформлення; надати митному органу передбачені законодавством документи і відомості, необхідні для виконання митних процедур; сплатити податки і збори.

Згідно з п. 11.5. ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість" з моменту набрання чинності цим Законом (168/97-ВР) платники податку при імпорті товарів на митну територію України можуть за власним бажанням надавати органам митного контролю податковий вексель на суму податкового зобов'язання зі строком погашення на тридцятий календарний день з дня його поставки органу митного контролю, один примірник якого залишається в органі митного контролю, другий надсилається органом митного контролю на адресу органу державної податкової служби за місцем реєстрації платника податку, а третій надається платнику податку.

Аналогічна норма міститься і в Порядку випуску, обігу та погашення векселів, які видаються на суму податку на додану вартість при імпорті товарів на митну територію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.1997 № 1104 (1104-97-п) , відповідно до п. 3 якого зобов'язання щодо сплати податку на додану вартість при імпорті товарів на митну територію України виникають у день оформлення вантажної митної декларації (за винятком тимчасової чи неповної, періодичної чи попередньої декларації), але сплату можна відстрочити шляхом видачі податкового векселя.

Проаналізувавши вказані норми, колегія суддів приходить до висновку, що видача податкового векселя у цьому випадку є відстроченням сплати податку на додану вартість.

Частиною 3 ст. 63 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" заборонено у 2008 році надання відстрочок щодо термінів сплати податкових зобов'язань суб'єктів господарювання за податками, зборами (обов'язковими платежами).

Норми Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , які дозволяють особі надавати митним органам податковий вексель на суму податкового зобов'язання за податком на додану вартість, є загальними щодо зазначених правовідносин.

Судами правильно встановлено, що на період виникнення правовідносин щодо застосування вексельної форми розрахунків з податкових зобов’язань були наявні нормативно-правові акти, а саме: Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) та Закон України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України " (107-17) , які мали однакову юридичну силу, але по різному встановлювали порядок оплати податкового зобов’язання, в тому числі із застосуванням податкового векселя на суму податкового зобов’язання. Отже, для вирішення цього спору необхідно визначитися, який з вказаних законів є пріоритетним та підлягав застосуванню.

Згідно з ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмету правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

Отже, за наявності декількох законів, норми які по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

На момент виникнення спірних відносин, необхідно встановити положення яких рівнозначних за юридичною силою законів були діючими: Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) чи Закон України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17)

Судами встановлено, що на момент виникнення спірних відносин положення Закону України ст.63 "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" були діючими. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виходячи з наведеного дії відповідача по відмові у здійсненні митного оформлення товару із застосуванням векселя, тобто відстрочкою оплати податкових зобов’язань, та прийнятті картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні та пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України не можна визнати неправомірними, оскільки відповідач на час спірних правовідносин діяв відповідно до встановлених та діючих норм Закону (107-17) .

Згідно наведеного, задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції необґрунтовано послалися на ті обставини, що у картці відмови відсутні посилання на вимогу ст. 63 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

Таким чином, норма статті 63 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" про заборону надання відстрочок щодо термінів сплати податкових зобов'язань поширюється на правовідносини щодо погашення податку на додану вартість на митному кордоні шляхом пред’явлення податкового векселя і як спеціальна норма має перевагу при застосуванні, отже погашення податку на додану вартість шляхом пред'явлення податкового векселя у 2008 році заборонена.

Колегія суддів не може погодитись з рішенням суду апеляційної інстанції щодо скасування картки відмови з тих підстав, що в ній відсутні посилання на ст. 63 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

Відповідно до ч. 6 ст. 86 МК України відмова митного органу в прийнятті митної декларації повинна бути вмотивованою, а про причини відмови має бути письмово повідомлено декларанту.

За змістом п. 1 Порядку оформлення й використання картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України, затвердженого наказом Державної митної служби від 12 грудня 2005 року № 1227 (z1562-05) , картка відмови - це письмове повідомлення заінтересованим особам про відмову в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України

На день прийняття рішення про відмову в митному оформленні товару діяла ст. 63 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", що унеможливлювало виконання відповідачем дій по митному оформленню товару шляхом прийняття податкового векселя на суму податкового зобов'язання за податком на додану вартість.

Виходячи з вищенаведеного суд першої інстанції прийшов до обґрунтованих висновків про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, постанова суду першої інстанції законна та обґрунтована, але помилково скасована судом апеляційної інстанції.

За таких обставин доводи касаційної скарги висновки суду апеляційної інстанції спростовують, а касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно ст. 226 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, ухвалене відповідно до закону але помилково скасоване судом апеляційної інстанції.

Виходячи з наведеного, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції підлягає залишенню в силі.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу Криворізької митниці задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2009 року скасувати, постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2008 року залишити в силі.