Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Бившевої Л.І., Костенка М.І., Федорова М.О., Шипуліної Т.М.

при секретарі Прудкій О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу: Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва

на постанову Господарського суду м.Києва від 04 жовтня 2006р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 20 грудня 2006р.

у справі № 11/245-А

за позовом Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва (надалі –ДПІ у Голосіївському районі м.Києва)

до відповідачів: 1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес-Агро" (надалі –ТОВ "Бізнес-Агро"); 2. Приватного підприємства "Верніс" (надалі –ПП "Верніс")

про визнання угоди недійсною, -

У травні 2006 року позивач звернувся до Господарського суду м.Києва із адміністративним позовом про визнання недійсною угоди №б/н від 15.01.2003р. укладену між ТОВ "Бізнес-Агро"та ПП "Верніс"на підставі ст. 49 ЦК УРСР.

Постановою Господарського суду м.Києва від 04 жовтня 2006р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20 грудня 2006р., у задоволенні позову було відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не доведено наявність спричинення державним інтересам збитків від укладення угоди, що є предметом спору. Крім того зазначено, що посилання позивача на ст. 49 ЦК УРСР є безпідставним, оскільки з 01.01.2004р. набув чинність Цивільний кодекс України (435-15) , який не містить такі публічно-правові наслідки визнання угоди недійсною, які були передбачені у ст. 49 ЦК УРСР, а отже, неправомірним є застосування публічно-правових санкцій, які встановлені законом на час вирішення справи, але були відсутні на момент укладення угоди.

Не погоджуючись з рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій поставлено питання про скасування постанови господарського суду м.Києва від 04 жовтня 2006р. та ухвали Київського апеляційного господарського суду від 20 грудня 2006р., як таких, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняття нового рішення у справі про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх судових інстанцій 15.01.2003р. між ТОВ "Бізнес-Агро"(Поручитель) та ПП "Верніс"(Виконавець) було укладено договір доручення №б/н, згідно умов якого виконавцю доручається від імені та за рахунок поручителя укласти зовнішньоекономічні контракти на поставку сільськогосподарської продукції українського виробництва врожаю 2002/2003 року.

Копією акту виконаних робіт від 25.12.2003р. №1 та податковою накладною 25.12.2003р. №124 підтверджується виконання сторонами умов договору.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що згідно рішення Голосіївського районного суду м.Києва у справі №2-4608/5 від 12.11.2004р. установчі документи про державну реєстрацію ПП "Верніс"визнано недійсними з моменту реєстрації, а свідоцтво платника податку на додану вартість №37065570 визнано недійсними з моменту його видачі.

Колегія суддів Вищого адміністртаивного суду України погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що докази на підтвердження факту порушення відповідачами встановленого порядку здійснення підприємницької діяльності, ухилення від сплати податків, наявності шкоди заподіяної державі, зокрема таких як, чинні податкові вимоги, надіслані відповідачам в зв’язку з несплатою ними сум податкових зобов’язань, що виникли внаслідок укладання та виконання спірного зобов’язання за спірним договором або відомості про наявність податкового боргу у відповідачів також позивачем не представлені. За вказаних обставин, суд касаційної інстанції вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції стосовно недоведеності податковим органом наявності умислу відповідачів на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.

Статтею 49 Цивільного кодексу УРСР визначено, що недійсною є угода, укладена з метою, завідомо суперечною інтересам соціалістичної держави та суспільства. Правові наслідки такої угоди залежать від наявності умислу –у обох сторін чи однієї, від виконання угоди –обома сторонами чи однією.

З 01.01.2004р. згідно з п.1 та п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України (435-15) , Цивільний Кодекс УРСР (1540-06) від 18.07.1963р. втратив чинність. Цивільний Кодекс України (435-15) , який набрав чинності, не містить такі публічно-правові наслідки укладення недійсної угоди, які були встановлені ст. 49 ЦК УРСР. Цим Кодексом скасовано відповідальність (правові наслідки) у вигляді публічно-правової санкції стягнення в дохід держави доходу, одержаного однією чи обома сторонами за угодою, за укладення угоди з метою, суперечною держави та суспільства. Наслідком укладення угоди, яка порушує публічний порядок (ст. 228 ЦК України), не є адміністративно –правова конфіскація.

За змістом ч.2 ст. 5 ЦК України, Кодекс має зворотну дію в часі у випадках, коли він пом’якшує або скасовує відповідальність особи.

Аналіз викладеного дає підстави для висновку про те, що посилання позивача на публічно-правові санкції, які були встановлені законом, чинним на момент укладення угоди, але відсутні в ЦК України (435-15) на момент звернення з позовом, є помилковим.

Не могли бути застосовані судами в цьому випадку і санкції за укладення угоди (вчинення господарського зобов'язання) з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, передбачені Господарським кодексом України (436-15) (далі - ГК), що містить норми, які за предметом регулювання й установленими санкціями відповідають положенням статті 49 ЦК УРСР.

Згідно з частиною першою статті 207 ГК, який набрав чинності 1 січня 2004 року, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін чи відповідного органу державної влади визнане судом недійсним повністю або в частині. За вчинення таких правочинів застосовуються конфіскаційні санкції, передбачені частиною першою статті 208 цього Кодексу.

Однак, положення статей 207 та 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок. А тому згідно з частиною 1 статті 203, частиною 2 статті 215, частиною 2 статті 228 ЦК України правочин є нікчемним і визнання його недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому статті 10 Закону України "Про державну податкову службу", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, лише за наявності умислу і не можуть застосовуватися як сам факт несплати податків однією зі сторін договору.

Відповідно до частини 1 статті 208 ГК України передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині 1 статті 238 ГК України і тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених статтею 250 цього Кодексу.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права, постановили обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва –залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду м.Києва від 04 жовтня 2006р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 20 грудня 2006р. –залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.