Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Панченка О.Н., Бутенка В.І (доповідач), Лиски Т.О.,

Весельської Т.Ф., Сороки М.О.,

розглянувши в порядку письмового касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в Миколаївському районі Львівської області про зобов’язання провести нарахування недоплаченої щомісячної соціальної допомоги як дитині війни, -

У жовтні 2008 року ОСОБА_1. звернувся до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування своїх вимог вказував, що він відноситься до категорії "діти війни" та відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" має право на щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

Посилаючись на те, що такі виплати йому не проводяться у розмірі, встановленому вказаною статтею, просив зобов’язати відповідача здійснити ці нарахування за період з 2006 по 2007 роки.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2008 року позов задоволено частково.

Зобов’язано Управління Пенсійного Фонду України в Миколаївському районі Львівської області нарахувати на користь ОСОБА_1. недоплачену надбавку до пенсії за липень-грудень 2007 року у розмірі 742, 65 грн.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2009 року це судове рішення змінено.

Визнано протиправною відмову Управління Пенсійного фонду України в Миколаївському районі Львівської області щодо підвищення пенсії Танчак Миколі Михайловичу у розмірі передбаченому ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни";

Зобов’язано Управління Пенсійного фонду України в Миколаївському районі Львівської області нарахувати та виплатити Танчак Миколі Михайловичу підвищення до пенсії, отриманої у період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, у розмірі 30% мінімального розміру пенсії за віком, право на яке надане ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

В касаційній скарзі Управління Пенсійного Фонду України в Миколаївському районі Львівської області, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, позивач є дитиною війни в розумінні ст. 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" і відповідно до ст. 6 цього ж Закону має право на державну соціальну підтримку у вигляді підвищення до пенсії в розмірі 30 % від мінімальної пенсії за віком.

Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" призупинено на 2007 рік дію ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", з урахуванням ст. 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік".

Статтею 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) ), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни. Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) визнані такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) , зокрема, положення статті 71 Закону України "Про державний бюджет на 2007 рік" щодо зупинення дії статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Зазначене рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене, крім того, воно має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

Відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, з 09 липня 2007 року спірні відносини регулюються відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" в редакції закону, яка діяла до 01 січня 2007 року.

За таких підстав судом апеляційної інстанції зроблено обґрунтований висновок про те, що позовні вимоги щодо зобов’язання відповідача щомісячно підвищувати пенсію з 09 липня 2007 року є обґрунтованими.

Також судом апеляційної інстанції правильно не були взяті до уваги доводи відповідача про неврегульованість механізму реалізації положень ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

На час виникнення спірних правовідносин, в тому числі і станом на 09 липня 2007 року, розмір мінімальної пенсії за віком визначений лише ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове соціальне страхування" і згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленого для осіб, що втратили працездатність.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про прожитковий мінімум", прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.

Таким чином, при визначенні розміру підвищення відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" застосовується розмір мінімальної пенсії за віком, який визначений ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове соціальне страхування".

Колегія суддів також звертає увагу на те, що відсутність бюджетного фінансування передбачених Законом України "Про соціальний захист дітей війни" (2195-15) доплат до пенсії не може бути причиною невиконання покладених на управління Пенсійного фонду України зобов'язань, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується, на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Доводи касаційної скарги зроблених апеляційним судом висновків не спростовують.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції прийнято законне і обґрунтоване рішення, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 222, 223, 224, 230 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу Управління Пенсійного Фонду України в Миколаївському районі Львівської області залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2009 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.