Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Конюшка К.В.

суддів: Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Сергейчука О.А.

при секретарі: Савченку А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя на постанову Господарського суду Запорізької області від 15 лютого 2007 року та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 22 травня 2007 року

у справі № 23/403-3/285/06/06-АП-5/280/06-АП-3/77/07-АП

за позовом Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Запоріжжя

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Фенікс"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Дослідний завод запорної арматури"

за участю Прокурора Запорізької області

про визнання угоди недійсною

У липні 2005 року Державна податкова інспекція у Жовтневому районі м.Запоріжжя звернулась до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Фенікс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Дослідний завод запорної арматури" про визнання угоди недійсною.

Постановою Господарського суду Запорізької області від 15 лютого 2007 року, залишеною без змін ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 22 травня 2007 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятими в справі судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Державна податкова інспекція у Жовтневому районі м.Запоріжжя оскаржила їх в касаційному порядку.

В касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій з мотивів порушення цими судами норм матеріального та процесуального права у даній справі та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01 червня 2004 року між відповідачами було укладено договір поставки № 07.

Відповідно до умов договору та додаткових угод до нього № 1 від 02 червня 2006 року, № 2 від 02 червня 2004 року, № 3 від 26 липня 2004 року та № 4 від 30 липня 2004 року у червні 2004 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Дослідний завод запорної арматури" отримало комплектуючі для виробництва вентилів запорних на загальну суму 226 794 558 грн.

26 липня 2004 року проведено розрахунки за оскаржуваним договором шляхом передачі Товариству з обмеженою відповідальністю "Фірма "Фенікс" простого векселя № 65306931760741 емітованого Товариством з обмеженою відповідальністю "Дослідний завод запорної арматури" вартістю 226 780 747 грн. 80 коп.

30 липня 2004 року на підставі додаткової угоди до договору поставки № 07 між відповідачами здійснено обмін раніше переданого на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Фенікс" простого векселя № 65306931760741 на прості векселі № 753288785338, 753288785335, 753288785337, 753288785336 загальною вартістю 226 780 747 грн. 80 коп.

Факт повернення векселя № 65306931760741 та виконання зобов’язань за оскаржуваним договором підтверджено актом прийому-передачі від 30 липня 2004 року та податковими накладними №№ 43-47 від 02 червня 2004 року, № 48 від 06 червня 2004 року, № 62 від 05 липня 2004 року та видатковими накладними: № РН-0000002, № РН-0000003, № РН-0000004, № РН-0000005, № РН-0000006 від 02 червня 2004 року, № РН-0000007 від 06 червня 2004 року та № РН-0000029 від 05 липня 2004 року відповідно.

Позивач вважає, що оскаржуваний договір укладено з порушенням вимог закону, оскільки його підписано з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Фенікс" неуповноваженою на це особою, а тому даний договір є недійсним.

Згідно з частиною першою статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною першою статті 203, частиною другою статті 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Органи державної податкової служби, вказані у статті 10 Закону України від 04 грудня 1990 року № 509-ХІІ "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатися до судів з позовами про стягнення на користь держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Крім того, колегія суддів зазначає, що за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною першою статті 208 Господарського кодексу України.

Для застосування зазначених санкцій необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Проте, встановлені частиною першою статті 208 Господарського кодексу України санкції можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, встановлених статтею 250 цього Кодексу. Закінчення встановлених зазначеною статтею строків виключає застосування таких санкцій до суб'єкта підприємницької діяльності за вчинене ним порушення правил здійснення господарської діяльності.

Спірну усну угоду укладено 01 червня 2004 року та виконано 05 липня 2004 року, а позов до суду про визнання її недійсною та застосування санкцій, передбачених статтею 208 Господарського кодексу України, заявлено позивачем лише 27 липня 2005 року, тобто за межами строків, встановлених статтею 250 Господарського кодексу України.

Однак, відмовляючи у задоволені позову, суди попередніх інстанцій не взяли до уваги зазначеної обставини.

Крім того, суд касаційної інстанції зазначає, що положення, передбачені статтями 207, 208 Господарського кодексу України, слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним. Як зазначено в частини другої статті 215 цього Кодексу, визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.

А тому позови про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов'язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції при перегляді рішення суду першої інстанції не звернув увагу на викладену у ньому помилкову позицію щодо неможливості закриття провадження у справі у випадку ліквідації одного із відповідачів у даній справі з мотивів перешкоджання вирішенню спору по суті щодо заявлених позовних вимог до не ліквідованого відповідача.

Відповідно до пункту 5 частини першої ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі у разі ліквідації підприємства, установи, організації, які були стороною у справі.

Отже, відповідно до зазначеної норми процесуального права провадження у справі може бути закрито в цілому, а не стосовно одного з відповідачів.

На час розгляду даної справи у судах першої та апеляційної інстанцій були відсутні належні докази ліквідації відповідачів, а відтак були відсутні підстави для закриття провадження у даній справі.

Відповідно до частини першої статті 228 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення та закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Таким чином, постанова Господарського суду Запорізької області від 23 червня 2006 року та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 10 серпня 2006 року підлягають скасуванню з вищенаведених підстав, а провадження у даній справі – закриттю.

Керуючись ст.ст. 157, 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Запоріжжя задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Запорізької області від 23 червня 2006 року та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 10 серпня 2006 року скасувати.

Провадження у справі закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 – 239 КАС України (2747-15) .