Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

Головуючого: Сіроша М.В.

Суддів: Бим М.Є., Гончар Л.Я., Харченка В.В., Чалого С.Я.

за участю секретаря: Кальненко О.І.

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Рівне на постанову Господарського суду Рівненської області від 24.10.2007 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.09.2008 у справі за позовом Державної податкової інспекції у м. Рівне до приватного підприємства фірми " Деметрія ", ТОВ " Керамет-Рівне ", про визнання недійсними господарських зобов’язань, -

У липні 2007 року Державна податкова інспекція у м. Рівне звернулася до суду з адміністративним позовом до приватного підприємства фірми " Деметрія ", ТОВ " Керамет-Рівне "про визнання недійсними господарських зобов’язань, що виникли на підставі договору від 17.07.06 № КМР-05/92, договору від 18.07.06 № КМР-05/92, договору від 21.08.06р. № КМР-21/08, про присудження до стягнення з ППФ " Деметрія "на користь ТОВ " Керамет- Рівне"кошти в сумі 799 577,29 грн., про присудження до стягнення з ТОВ " Керамет-Рівне "на користь державного бюджету України кошти в сумі 799 577, 29 грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що протягом липня-серпня 2006 року між ТОВ " Керамет-Рівне "та 1ІПФ " Деметрія "укладено договори на купівлю-продажу металобрухту (договір за № КМР-05/92 від 17.07.2006 року, договір за № КМР-06/92 від 18.07.2006року, договір за № КМР-21/08 від 21.08.2006року. Вважає, що ППФ " Деметрія "господарські зобов’язання вчинені на підставі договорів, які не відповідають вимогам законів, та вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Постановою господарського суду Рівненської області від 24 жовтня 2007 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2008 року постанову господарського суду Рівненської області від 24 жовтня 2007 року залишено без змін.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Судами встановлено, що протягом липня-серпня 2006 року між ТОВ " Керамет-Рівне "та ПП фірмою " Деметрія "було укладено договори на купівлю-продаж металобрухту, а саме –за № КМР-21/08 від 17.07.06р., за №КМР 06/92 від 18.07.06р. та за № КМР-21/08 від 21.08.06р.

Згідно витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців –ПП фірма " Деметрія "в особі керівника Лобуренка О.П. зареєстроване за № 217458 (ідентифікаційний код 225677090) за місцем знаходження –Рівненська область. Рівненський район, с. Корнин, вул. Центральна, 45).

Судами доведено, що у сторін за угодами були всі необхідні документи на здійснення відповідної господарської діяльності. Ліцензія фірми " Деметрія "діяла в період з 14.05.2004 по 14.05.2007.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ст. ст. 14, 15 Закону України "Про металобрухт"перевіряти додержання вимог законодавства України, що регулює здійснення операцій з металобрухту та одержувати від суб’єктів підприємницької діяльності з металобрухтом необхідні дані про додержання вимог нормативно-правових актів під час заготівлі, переробки, реалізації, металургійної переробки металобрухту, а також документи і матеріали обліку з часу утворення металобрухту до його металургійної переробки, має право центральний орган виконавчої влади з питань промислової політики, центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про металобрухт"місцеві орган виконавчої влади та органи місцевого самоврядування у разі виявлення порушень ліцензійних умов здійснення операцій з металобрухтом повідомляють про це центральний орган виконавчої влади з питань промислової політики для вжиття ним відповідних заходів. Також встановлено, що органи державного контролю за здійсненням операцій з металобрухтом у разі виявлення фактів, що містять ознаки протиправної діяльності суб’єктів підприємницької діяльності з металобрухтом, передають такі матеріали відповідним правоохоронним органам і повідомляють про це центральний орган виконавчої влади з питань промислової політики. Судами зазначено, що позивачем доказів про наявність таких матеріалів та повідомлень суду надано не було.

Необхідними умовами для визнання зобов’язання недійсним відповідно

до ч. 1 ст. 207 ГК України є, зокрема його вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін –у разі виконання зобов’язання обома сторонами –на користь держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а в разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується на користь держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду на користь держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ) правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, –нікчемним. Як зазначено у частині 2 статті 215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України від 04.12.1990 № 509- X II "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення на користь держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

За вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною 1 статті 208 ГК. За змістом статті це можливо лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов’язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину . Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування ПДВ у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Згідно з частиною 1 статті 208 ГК передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Суди дійшли до вірного висновку, що невиконання чи неналежне виконання однією із сторін зобов’язань, що не становить змісту угоди, несплата податків (обов’язкових платежів) не є підставою для визнання угоди недійсною.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанції про відмову у задоволенні позову.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та обставин справи.

Висновок судів попередніх інстанцій відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстав для скасування чи зміни рішень судів немає.

Керуючись ст.ст. 160- 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України,

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Рівненської області від 24.10.2007 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.09.2008 залишити без змін

Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених статтею 237 -239 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .