Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Брайка А.І., Голубєвої Г.К., Рибченка А.О., Федорова М.О.

при секретарі Титенко М.П.,

за участю представників позивача Круп чани В.Д., відповідача Ніколаєнко Т.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2008 по справі № 3/26-9/127 (22-а-3554/08)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Миргородм’ясопром"

до Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Миргородм’ясопром" (далі –Товариство, позивач) звернулась до суду із позовною заявою про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області (далі –ОДПІ, відповідач), яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: земельний податок з юридичних осіб у розмірі 17 492,34 грн.

Господарський суд Полтавської області постановою від 04.09.2007 позовні вимоги задовольнив. На обґрунтування свого рішення суд послався на те, що податковий орган неправомірно донарахував позивачу земельний податок за період з 11.12.2004 по 08.09.2005, оскільки використання землі останнім проводилось на правах оренди. За вказаний період договори оренди у позивача були відсутні, а інших правовстановлюючих документів, які посвідчують право власності на землю, Товариство не мало.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 27.05.2008 судове рішення першої інстанції змінив в частині мотивів та обґрунтування судового рішення, в іншій частині залишив без змін. При цьому апеляційний суд керувався тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відсутності у позивача договорів оренди земельної ділянки.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач, ДПІ, подав касаційну скаргу, де порушує питання скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій, з посиланням на неправильне застосування судами норм матеріального права.

Позивач заперечення на касаційну скаргу не надав.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як установлено судами, що за результатами документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства Товариством за період з 01.07.2004 по 01.10.2005 податковим органом було складено Акт від 17.02.2006, в якому зазначено про допущене порушення позивачем ст. 2, 14, 15, Закону України від 03.07.1992 № 2535-ХІІ "Про плату за землю" (2535-12) (далі – Закон № 2535-ХІІ (2535-12) ) за несплату податку на землю у період з 11.12.2004 по 08.09.2005, що знаходяться під об’єктами нерухомості даного підприємства.

На підставі зазначеного Акту перевірки податковим органом було ухвалено оскаржуване податкове повідомлення –рішення.

Апеляційний суд, змінюючи судове рішення першої інстанції в частині мотивів та обґрунтування судового рішення, та залишаючи в іншій частині без змін, встановив, що між Товариством та Миргородською міською радою було укладено договір оренди земельної ділянки від 11.12.2003 № 502 площею 51 508,53 м. кв., яка розташована по вул. Котляревського, 5 в м. Миргороді Полтавської області. Земельна ділянка була передана в оренду строком на 1 рік з метою несільськогосподарського використання для обслуговування виробничої бази. Договір оренди був належним чином зареєстрований та виконувався його сторонами в повному обсязі.

Відповідно до пп. 2.2. п. 2 договору оренди земельної ділянки № 502 по закінченню терміну договору орендар має переважне право на поновлення договору на новий термін. У цьому разі зацікавлена сторона повинна повідомити письмово другу сторону про бажання щодо продовження дії договору на новий термін.

Рішенням двадцять шостої сесії четвертого скликання Миргородської міської ради Полтавської області від 01.03.2005 на підставі діючого законодавства та поданої заяви Товариством дію договору оренди від 11.12.2003 № 502 року на земельну ділянку площею 51 508, 59 м. кв. було поновлено на 3 роки.

З 23.06.2005 після проведення технічної інвентаризації площі земельних ділянок позивача склали: по вул. Котляревського, 5 –41 158 кв. м., по вул. Котляревського, 5 "А" –1 038 кв. м., по вул. Котляревського, 82 –9 313 кв. м, а 08.09.2005 між позивачем та Миргородською міською радою Полтавської області укладено відповідні договори оренди земельної ділянки використання зазначених площ.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що дію договору № 502 було поновлено відповідно до умов діючого законодавства, яку було припинено 08.09.2005 у зв’язку з укладенням нових договорів оренди земельних ділянок. Відсутність з боку Миргородської міської ради будь-яких дій щодо стягнення з позивача орендної плати, визначеної пп. 2.3. п. 2 договору оренди від 11.12.2003 № 502, за період з 11.12.2004 по 08.09.2005 не свідчить про відсутність достатніх підстав для такого стягнення.

З преамбули Закону № 2535-ХІІ (2535-12) (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) вбачається, що цим Законом визначаються розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також напрями використання коштів, що надійшли від плати за землю, відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Відповідно до ст. 13 зазначеного Закону підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності –договір оренди такої земельної ділянки. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів –учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок (ст. 2 Закону).

Згідно ст. 15 Закону № 2535-ХІІ власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою податок, а також орендна плата сплачується за фактичне користування цією ділянкою.

Відносини, пов’язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України (2768-14) , Цивільним кодексом України (435-15) , Законом України від 06.10.1998р. № 161-ХІУ "Про оренду землі" (161-14) .

Статтею 21 Закону № 161 встановлено, що розмір, форма, і строки внесення орендної плати за землю встановлюється за згодою сторін у договорі оренди.

Враховуючи викладене та з огляду на те, що дію договору оренди землі № 502 було подовжено, а не припинено, внаслідок чого земля Товариством використовувалась на правах оренди, висновок суду першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав у віповідача для донарахування позивачу сум земельного податку –правильний і ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Таким чином ухвалені по справі судові рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена позиція скаржника є помилковою. Відповідно судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасуванню не підлягають, як такі, що винесено за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2008 по справі № 3/26-9/127 (22-а-3554/08) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237- 239 КАС України.