Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Голубєвої Г.К., Конюшка К.В., Маринчак Н.Є., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому розгляді касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Краматорську Донецької області

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28 травня 2008 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2008 року

у справі № 2-а-5120/08

за позовом фізичної особи –підприємця ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у місті Краматорську Донецької області

про визнання недійсними податкових повідомлень – рішень, -

Фізичною особою –підприємцем ОСОБА_1 було заявлено позов до ДПІ у м. Краматорську Донецької області про визнання недійсними податкових повідомлень – рішень № 0001751701/0/34831/0/17-113 від 09 липня 2007 року, № 0001761701/0/34832/10/17-113 від 09 липня 2007 року, № 0001751701/1/43079/10/17-113 від 14 серпня 2007 року, № 0001761701/1/43078/10/17-113 від 14 серпня 2007 року, № 0001751701/2/53742/10/17-113 від 26 жовтня 2007 року, № 0001761701/2/53742/10/17-113 від 26 жовтня 2007 року, № 0000011701/0/718/10/17-113 від 10 січня 2008 року, № 0001751701/3/720/10/17-113 від 10 січня 2008 року, № 0001761701/3/719/10/17-113 від 10 січня 2008 року.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 28 травня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2008 року, позов було задоволено.

В касаційній скарзі ДПІ у м. Краматорську Донецької області, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28 травня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2008 року, в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Оспорювані податкові повідомлення – рішення були прийняті відповідачем на підставі акта перевірки № 986/17-1-2623608797 від 15 червня 2007 року.

В акті перевірки було встановлено, що внаслідок здійснення операцій по реалізації товару за договором комісії на рахунок позивача в 2006 році надійшла сума грошових коштів в розмірі 790 216, 03 грн., а в І кварталі 2007 року – 38 627, 39 грн., що перевищує граничний розмір виручки від реалізації товарів (робіт, послуг), передбачений в ст. 1 Указу Президента "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва", а тому позивач повинен був перейти з спрощеної системи оподаткування на загальну.

Крім того, судами попередніх інстанцій було встановлено, що позивачем (комісіонер) було укладено з ПП "Строй Лайн" (комітент) договір комісії № 26/к від 03 травня 2006 року.

Згідно умов цього договору позивач взяв на себе зобов’язання за дорученням ПП "Строй Лайн" за винагороду здійснити в інтересах останнього від свого імені та за його рахунок продаж товару за погодженою ціною. За виконання доручення комітент виплачує комісіонеру (позивачу) винагороду в розмірі, вказаному в звіті комісіонера, шляхом утримання комісіонером належної йому комісійної винагороди з усіх коштів, які надійшли від покупців для комітента.

Пунктом 7.1 зазначеного договору передбачено, що комісіонер зобов’язаний порахувати комітенту належні йому грошові кошти (за мінусом комісійної винагороди, передбаченої п. 2.6 договору).

Рішення судів попередніх інстанцій головним чином мотивовані тим, що грошові кошти, отримані позивачем на рахунок за наслідками виконання договору комісії, не є виручкою в розмінні Указу Президента "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва".

Колегія суддів погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст. 1 і ст. 2 Указу Президента "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень мають право обрати спрощену систему оподаткування.

Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб’єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Згідно з ст. 1011 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Частиною першою ст. 1013 Цивільного кодексу України передбачено, що комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії.

Враховуючи те, що комісіонер не набуває право власності на кошти від реалізації майна, переданого на комісію, тобто ці кошти є транзитними, оскільки в подальшому підлягають перерахуванню на рахунок комітента, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ця сума коштів не відноситься до виручки в розумінні Указу Президента "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" (727/98) , а до виручки відноситься лише комісійна винагорода, що спростовує висновки акта про перевищення позивачем обсягів виручки та свідчить про неправомірність оспорюваних податкових повідомлень – рішень.

Доводи касаційної скарги вищевикладене не спростовують.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у м. Краматорську Донецької області підлягає залишенню без задоволення, а постанова Донецького окружного адміністративного суду від 28 травня 2008 року та ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2008 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 2201, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Краматорську Донецької області залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28 травня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.