Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого),

Голубєвої Г.К., Костенка М.І., Рибченка А.О., Федорова М.О.,

при секретарі судового засідання Титенко М.П.,

за участю представника Генеральної прокуратури України Дубаса В.А., інші представники сторін в судове засідання не з’явились, про дату, час та місце повідомлені належним чином, -

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя на постанову Господарського суду Запорізької області від 21.03.2007 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2007 по справі № 13/461/06-АП

за позовом Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя

до Ленінської районної адміністрації Запорізької міської ради,

до Суб’єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1,

до Виконавчого комітету Запорізької міської ради

за участі Прокуратури Ленінського району м. Запоріжжя

про припинення підприємницької діяльності та визнання нечинним запису про державну реєстрацію,

У листопаді 2006 року Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Запоріжжя (далі –ДПІ, орган податкової служби, позивач) звернулась до суду з позовом до Ленінської районної адміністрації Запорізької міської ради, Суб’єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1, Виконавчого комітету Запорізької міської ради про припинення підприємницької діяльності Суб’єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1, визнання недійсними свідоцтва про державну реєстрацію, свідоцтва платника податку на додану вартість та первинних бухгалтерських та інших фінансово –господарських документів.

Постановою Господарського суду Запорізької області від 21.03.2007, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2007 по справі № 13/461/06-АП, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи в позові, виходив з того, що чинне законодавство не передбачає право органу державної податкової служби на звернення до суду з відповідним позовом.

У касаційній скарзі орган податкової служби, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з наступних підстав.

Справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України).

Аналіз положень п. 8 ст. 3, ч. 4 ст. 50, ст. 104 Кодексу адміністративного судочинства України свідчить, що суб’єкт владних повноважень може звернутись до суду з адміністративним позов лише у випадках, передбачених законодавством.

Вирішуючи питання щодо відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними реєстраційних документів, свідоцтва платника податку на додану вартість та первинних бухгалтерських та інших фінансово –господарських документів, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, вірно зазначив, що в Законі України "Про державну податкову службу в Україні" (509-12) не передбачено повноважень органів державної податкової служби на звернення до суду з позовними вимогами про визнання недійсними реєстраційних документів, свідоцтва платника податку на додану вартість та первинних бухгалтерських та інших фінансово –господарських документів. Проте суди дійшли помилкового висновку щодо відмови у задоволенні позову, оскільки такі вимоги не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд закриває провадження у ній.

Таким чином, рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови в задоволенні позову про визнання недійсними реєстраційних документів, свідоцтва платника податку на додану вартість та первинних бухгалтерських та інших фінансово –господарських документів є помилковим, оскільки в цій частині провадження у справі підлягало закриттю.

Доводи позивача щодо припинення підприємницької діяльності Суб’єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 суди визнали безпідставними.

В адміністративних справах суб’єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Позивач доказів наявності певних обставин, які свідчать про те, що ОСОБА_1 не мала на меті займатися підприємницькою діяльністю та була зареєстрована як суб’єкт підприємницької діяльності на пропозицію іншої фізичної особи за грошову винагороду, а саме вироку суду щодо кримінальної відповідальності Суб’єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 за ст. 205 Кримінального кодексу України, не надав (ч. 4 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України).

Керуючись ст. ст. 160, 167, 220, 221, 223, 224, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Запорізької області від 21.03.2007 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2007 по справі № 13/461/06-АП в частині відмови в задоволенні позову про припинення підприємницької діяльності залишити в силі, в іншій частині - скасувати із закриттям провадження в цій частині.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237- 239 КАС України.