Вищий адміністративного суду України в складі колегії суддів:

при секретарі

з участю представників: Генеральної прокуратури України Комаса О.Ю.; позивача Литвина С.С. – Лозинського І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_4 до Забірської сільської ради, третя особа - ВАТ "Забір?я", про скасування рішення,

У червні 2006 року ОСОБА_1., ОСОБА_2., ОСОБА_3., ОСОБА_4. звернулись до суду із вказаними позовами, мотивуючи свої вимоги тим, що рішеннями Забірської сільської ради від 28.04.2005р. № 105, № 105/1, № 105/2, № 105/3 їм надано дозволи на складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею по 0,25 га. у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку в селі Забір’я по вул. Шевченка. Однак, відповідач своїми рішеннями від 11.03.2006 р. № 156, № 156/1, № 156/2, № 156/3, задовольнив протест прокурора Києво-Святошинського району від 02.03.2006 р. та скасувала зазначені вище рішення, а вказані земельні ділянки зобов’язала повернути у постійне користування ВАТ "Забір?я". Посилались на те, що недотримання процедури припинення права користування земельними ділянками та передачі їх власність, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель, на що посилався прокурор у вказаному протесті, не може бути підставою для скасування рішень про надання їм земельних ділянок. Тому просили суд рішення Забірської сільської ради від 11.03.2006 р. №156, № 156/1, № 156/2, № 156/3 скасувати.

Постановою Києво-Святошинського районного суду від 22 січня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2007 року, позов задоволено. Визнано недійсними та скасовано рішення Забірської сільської ради від 11.03.2006 р. № 156, № 156/1, № 156/2, № 156/3.

У касаційні скарзі Генеральна прокуратура України, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд.

У запереченні на касаційну скаргу ВАТ "Забір?я", посилаючись на законність судових рішень, просить залишити їх без змін.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що зазначені в протесті прокурора обставини доказами не підтверджені, тому сільська рада неправомірно прийняла спірні рішення.

З таким висновком погодився суд апеляційної інстанції.

Як встановлено судом позовні вимоги позивачів стосуються перевірки правомірності рішень сільради, якими скасовано попередні рішення цієї ж ради про виділення їм земельних ділянок та зобов’язано останніх повернути ці земельні ділянки.

Згідно з Конституцією України (254к/96-ВР) права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 3, 8, 19). Організація та діяльність органів місцевого самоврядування регулюється Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) (розділ II). Тому ненормативні правові акти органів місцевого самоврядування правозастосовного та юрисдикційного змісту приймаються на основі Конституції і законів України, а самі ці органи як носії публічної влади є відповідальними за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами (частина перша статті 74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Враховуючи, що індивідуально-правові акти, зокрема, місцевих рад є юридичними фактами, на підставі яких у фізичних осіб та юридичних осіб приватного права виникають, змінюються або припиняються конкретні права та обов'язки, одностороннє скасування радами цих актів порушує право зазначених осіб на розгляд їх справ відповідно до встановленої Конституцією і законами України процедури. Місцеві ради при вирішенні таких питань виступають "суддями" у власних справах, а також втручаються у виключну сферу судової влади, яка є конституційним гарантом прав людини і громадянина. Отже, юрисдикційна діяльність місцевих рад стосовно власних індивідуальних правових актів є неможливою, а тому вона реалізується лише судовими органами.

З врахуванням вищеописаного вірним є висновок судів попередніх інстанцій щодо неправомірності вищевказаних спірних рішень Забірської сільської ради.

З врахуванням того, що суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень, відповідно до статті 224 КАС України ці рішення підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 КАС України, суд

Касаційну скаргу Генеральної прокуратури України залишити без задоволення, а постанову Києво-Святошинського районного суду від 22 січня 2007 року і ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2007 року – без змін.

Скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 16 березня 2009 року, якою зупинено виконання постанови Києво-Святошинського районного суду від 22 січня 2007 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2007 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, окрім як з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.ст. 236- 239 КАС України.