К-12626/07 Про призначення пенсії за фактично відпрацьований стаж в Україні - 09.09.2009 Прийняття

розглянувши в касаційній інстанції в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду (далі –УПФ) України в Орджонікідзевському районі міста Маріуполя про визнання неправомірними дій посадових осіб і відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 29 липня 2004 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 30 листопада 2004 року,-

У листопаді 2003 року ОСОБА_1. звернувся в суд зі скаргою на неправомірні дії УПФ України в Орджонікідзевському районі міста Маріуполя, просила суд зобов’язати відповідача:

- призначити їй пенсію, починаючи з 21.10.2003р. за період її роботи в Україні з 1993 року відповідно до Закону України від 05.11.1991р. "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) ;

- перерахувати пенсію, яка була призначена їй в Росії за місцем її проживання в Україні;

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1. вказувала, що вона 27.10.2003р. звернулася до УПФ України в Орджонікідзевському районі міста Маріуполя з заявою про призначення пенсії за фактично відпрацьований стаж в Україні з 1993 року і про перерахування російської пенсії з міста Таганрога (Росія) за місцем її проживання, однак їй у цьому було відмовлено. Позивач вважає таку відмову неправомірною, оскільки різний розмір пенсії в Україні та Росії порушує її права і суперечить вимогам Тимчасової угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, у галузі пенсійного забезпечення від 15.01.1993р., відповідно до якої призначення пенсії повинно провадитися стороною, яка має найбільші пільги і норми пенсій. ОСОБА_1. вважає, що вищезазначені неправомірні дії відповідача заподіяли їй моральну шкоду.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 29.07.2004р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 30.11.2004р., в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В касаційній скарзі ОСОБА_1. просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та постановити нове рішення, яким задовольнити її вимоги в повному розмірі.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства (далі – КАС) України (2747-15) , суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1. до 1991 року працювала і проживала в Росії, в тому числі в районах Крайньої Півночі. Пенсія за віком за роботу в районах Крайньої Півночі позивачу була призначена з 01.05.1994р., яку вона отримувала до 31.08.2003р. у місті Таганрозі (Росія). У 1991 році ОСОБА_1. переїхала на територію України, де працювала з 1993 року. В зв’язку з переїздом ОСОБА_1 на територію України і проведенням УПФ Російської Федерації у місті Таганрозі Ростовської області перевірки місця проживання позивача, виплату пенсії останній було зупинено (лист згаданого УПФРФ №06-41-73 від 21.11.2003р.).

27.10.2003р. звернулася до відповідача із заявою про призначення їй пенсії за час роботи в Україні з 1993 року і про вирішення питання про перерахування російської пенсії з міста Таганрогу за місцем її проживання у місто Маріуполь. В задоволенні вказаної заяви УПФ України в Орджонікідзевському районі міста Маріуполя було відмовлено і ОСОБА_1 запропоновано звернутися до вказаного управління з заявою про перевод пенсії. Позивач оскаржила такі дії відповідача до суду.

Згідно ст. 6 Закону України "Про пенсійне забезпечення"№1788-XII від 05.11.1991р., в редакції на час виникнення спірних відносин, особам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором, за винятком пенсій інвалідам внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при захисті Батьківщини чи при виконанні інших обов'язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті чи з виконанням інтернаціонального обов'язку.

Відповідно до багатосторонньої міжурядової Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення (997_107) , підписаної 13.03.1992р. Російською Федерацію, Україною, Республіками Киргизстан, Вірменія, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан, Казахстан і Білорусь, пенсійне забезпечення громадян держав учасниць даної Угоди (997_107) і членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Усі витрати, пов’язані із здійсненням пенсійного забезпечення за даною Угодою, несе держава, яка надає забезпечення. Взаємні розрахунки не провадяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.

Дана Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлено чи буде встановлено законодавством держав учасниць Угоди (крім пенсій, охоплених спеціальними системами пенсійного забезпечення).

Згідно зі статтею 6 цієї Угоди пенсія громадянам держав учасниць Угоди призначається за місцем проживання.

Статті 1, 7 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р. встановлюють, що пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється відповідно до законодавства держави, на території якої вони проживають. При переселенні пенсіонера в межах держав-учасниць Угоди виплата пенсії за попереднім місцем проживання припиняється, якщо пенсія такого ж виду передбачена законодавством держави за новим місцем проживання пенсіонера.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що виплату пенсії ОСОБА_1 в органах ПФ Російської Федерації було зупинено з 01.09.2003р., підстав для переведення пенсії з Росії в Україну не було, а запросити пенсійну справу позивач відмовилася.

На підставі викладеного, суд вважає, що порушень судами попереднії інстанцій норм матеріального чи процесуального права, при вирішенні цієї справи, не допущено, правова оцінка обставин по справі дана вірно, доводи касаційної скарги висновки суду не спростовують, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу підстав не має, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 224, 230, 231 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 29 липня 2004 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 30 листопада 2004 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена за винятковими обставинами лише у випадках, з підстав, у строки та в порядку, які визначені ст.ст. 235- 239 КАС України.