Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого: Смоковича М.І.

суддів:

Горбатюка С.А.

Лиски Т.О.

Мироненка О.В.

Чумаченко Т.А.,

розглянувши в порядку попереднього розгляду касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Чорнухинському районі Полтавської області на постанову Чорнухинського районного суду Полтавської області від 17 жовтня 2008 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Чорнухинському районі Полтавської області про стягнення недоплаченої щомісячної державної допомоги відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", -

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в Чорнухинському районі Полтавської області про стягнення недоплаченої щомісячної державної допомоги відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за 2006-2007 роки.

Постановою Чорнухинського районного суду Полтавської області від 17 жовтня 2008 року позов задоволено частково.

Зобов’язано управління Пенсійного фонду України в Чорнухинському районі Полтавської області здійснити нарахування ОСОБА_1 надбавки, передбаченої ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 9 липня 2007 року до 31 грудня 2007 року.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2009 року постанову Чорнухинського районного суду Полтавської області від 17 жовтня 2008 року залишено без зміни.

Не погоджуючись з постановленими у справі рішеннями, управління Пенсійного фонду України в Чорнухинському районі Полтавської області звернулось до суду з касаційною скаргою, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції і постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді щодо обставин, необхідних для ухвалення рішення судом касаційної інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин у справі та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Частково задовольняючи позов, суди виходили з того, що бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Чорнухинському районі Полтавської області щодо нарахування та виплати позивачеві підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року була протиправною.

З таким висновком судів погоджується колегія суддів Вищого адміністративного суду України з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу дітей війни, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України "Про соціальний захист дітей війни" (2195-15) .

Зокрема статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком.

Наявність у позивача права на призначення йому підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (254к/96-ВР) (стаття 46 Конституції України).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є громадянином України, якому до 2 вересня 1945 року було менше 18 років, тобто, відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" він є дитиною війни. Зазначені обставини визнані сторонами.

З огляду на наведене позивач має право на отримання державної соціальної підтримки – підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Водночас, щодо такого його права на період 2006 року, то підвищення до пенсії дітям війни могло бути впроваджено за наступних умов: поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету відповідно до вимог статті 110 Закону України "Про державний бюджет України на 2006 рік", в редакції, викладеній у Законі України "Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2006 рік" (3235-15) від 19.01.2006 року.

Однак такі умови не настали.

Що ж до підвищення пенсії дітям війни у 2007 році, то пунктом 12 статті 71 Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік" з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом було зупинено дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" на 2007 рік.

Проте, рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року (v0a6p710-07) положення пункту 12 статті 71 Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік" з урахуванням статті 111 цього Закону визнано таким, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційним).

Відповідно до вимог 2 статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, в період з 01.01. 2007 року до 09.07.2007 року, позивач також не мав права на отримання державної соціальної підтримки, оскільки норма, якою передбачено це право, була зупинена.

В той же час, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що з моменту ухвалення рішення Конституційним Судом України бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Чорнухинському районі Полтавської області є протиправною.

За таких обставин, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивач в 2006 році та до 09.07.2007 року не мав права на підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, а має його лише з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року.

Що ж стосується розміру мінімальної пенсії за віком, з якої має обчислюватись зазначене підвищення до пенсії, то суди обґрунтовано визнали, що розрахунок необхідно проводити з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", оскільки іншого розміру такої пенсії законодавством не передбачено.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що вирішуючи даний спір, суди дали правильну правову оцінку обставинам у справі, перевірили обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення конкретних сум, відповідність їх розмірам мінімальних заробітних плат, які були встановлені чинним законодавством.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують наведених висновків судів попередніх інстанцій.

Постановлені у справі судові рішення є законними і обґрунтованими, підстави для їх зміни чи скасування відсутні.

Керуючись статтями 220, 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Чорнухинському районі Полтавської області залишити без задоволення.

Постанову Чорнухинського районного суду Полтавської області від 17 жовтня 2008 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Чорнухинському районі Полтавської області про стягнення недоплаченої щомісячної державної допомоги відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" – залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як у порядку та з підстав, передбачених статтями 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.