Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

при секретарі: Сторчоус Н.А.

за участю Щегеля І.М.,- представника позивача, та Зозуль Л.М.,- представника відповідача,-

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення (далі – УПСЗН) виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області про стягнення недоотриманих коштів щорічної допомоги на оздоровлення, одноразової грошової компенсації та зобов’язання вчинити дії, за касаційною скаргою ОСОБА_2, - представника позивача ОСОБА_1, на постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 березня 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2008 року,-

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до УПСЗН виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області про визнання неправомірними дії та зобов’язання виплатити їй суму недоотриманої одноразової компенсації, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інваліду внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірі 6700,70грн. та суму щорічної допомоги на оздоровлення за період з 2000 року по 2007 рік у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат, передбачену ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991р. №796-XII (далі – Закон №796-XII (796-12) ). Крім цього, ОСОБА_1 просила зобов’язати відповідача визнати її інвалідом війни та видати відповідне посвідчення, виплатити на її користь грошову компенсацію за ненадані пільги по оплаті комунальних послуг, щорічну грошову допомогу до 5 травня за 2007 рік та здійснити підвищення до пенсії у розмірі 50% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 вказувала, що з 13.07.2001р. їй встановлено І групу інвалідності пов’язану з участю в роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та присвоєно статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії. До цього вона відносилась до 2 категорії вказаних осіб.

ОСОБА_1 вважала, що згідно приписів ст. 48 Закону №796-XII, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, вона має право на одноразову компенсацію учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, у розмірі 60 мінімальних заробітних плат. Цією ж нормою закону учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, передбачено право на отримання щорічної грошової допомоги на оздоровлення, зокрема інвалідам І групи, у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат.

Позивач зазначала, що відповідачем такі виплати здійснювались у розмірі значно меншому, ніж передбачено законом, виходячи з розмірів заробітної плати встановлених постановами Кабінету Міністрів України від 26.07.1996р. №836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) та від 12.07.2005р. №562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (562-2005-п) .

Разом з тим, на думку ОСОБА_1, в порушення приписів п.9 ч.2 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993р. №3551-ХІІ відповідач безпідставно відмовив їй у наданні статусу інваліда війни.

Постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03.03.2008р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2008р., позов задоволено частково. Стягнуто з УПСЗН виконавчого комітету Бориспільської міської ради на користь ОСОБА_1 недовиплачену суму одноразової щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2007 рік в розмірі 2180грн. В решті позову відмовлено.

В касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постановлені по справі судові рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково, мотивуючи це слідуючим.

Судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесений до категорії 1 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (посвідчення серії А №406223), з 13.07.2001р. є інвалідом І групи із захворювання пов’язаного з участю в роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у зв’язку з чим користується пільгами встановленими Законом №796-XII (796-12) .

Відповідно до ч.1 ст.48 вказаного Закону, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин, одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім’ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов’язана з Чорнобильською катастрофою, виплачується в розмірах, зокрема інвалідам І групи –60 мінімальних заробітних плат.

Частиною 4 даної норми передбачено право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення, зокрема інвалідам I і II групи –у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат. При цьому, розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати (ч.7 ст. 48 Закону №796-XII).

Задовольняючи позов в частині стягнення щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік, суд першої інстанції виходив з того, з чим погодився суд апеляційної інстанції, що позивач пропустив річний строк позовної давності щодо вимог про стягнення одноразової компенсації у розмірі 60 мінімальних заробітних плат та щорічної допомоги на оздоровлення за період з 2000 року по 2006 рік, передбачений ст. 99 КАС України і поважності причин його пропуску не довела. В частині позовних вимог щодо зобов’язання УПСЗН визнати її інвалідом війни та видати відповідне посвідчення, виплатити на її користь грошову компенсацію за ненадані пільги по оплаті комунальних послуг, щорічну грошову допомогу до 5 травня за 2007 рік та здійснити підвищення до пенсії у розмірі 50% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, - суд відмовив у задоволенні позову за безпідставністю. Відмова мотивована тим, що позивачем ОСОБА_1 в суді не підтверджено факт залучення її до формувань Цивільної Оборони шляхом відповідного наказу чи розпорядження штабу.

Колегія суддів вважає, що рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд з наступних підстав.

Згідно частин 2, 3 ст. 159 КАС України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим –ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Задовольняючи позов в частині вимог щодо виплати щорічної допомоги за 2007 рік, суд обґрунтовано виходив з того, що при обчисленні розміру належних позивачеві виплати слід керуватись положеннями спеціального закону, а не постановою Кабінету Міністрів України, якою значно звужено обсяг прав особи та порушується право на належне державне соціальне забезпечення. Суди дійшли вірного висновку, що виплати допомоги за 2006 рік не підлягають задоволенню у зв’язку з тим, що дія абзацу другого та третього ч.4 ст.48 була зупинена в частині виплати компенсацій і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати на 2006 рік згідно із п.37 ст. 77 Закону України №3235-ІУ від 20.12.2005р. "Про Державний бюджет України на 2006 рік".

Разом з тим, відмовляючи у задоволенні частини позовних вимог з підстав пропуску строку звернення до суду, суди не звернули уваги на норми діючого законодавства, які підлягали застосуванню у даному випадку, що доводиться наступним.

Дійсно, положеннями ст. 99 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Проте, цією ж нормою встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 268 ЦК України, позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю.

Застосовуючи річний строк позовної давності, суд першої інстанції не врахував наведених приписів ЦК України (435-15) та безпідставно відмовив за наполяганням відповідача у задоволенні частини позовних вимог з цих підстав. Апеляційна судова інстанція оцінки зазначеним порушенням не надала та залишила постанову суду в силі.

Разом з тим, за змістом частин 4, 5 ст. 11 КАС України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Дійшовши висновку, що поданих сторонами доказів недостатньо для встановлення обставин справи, суд має право вжити передбачених законом заходів для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Судами попередніх інстанцій не досліджувались обставини щодо проведених відповідачем виплат та моменту їх здійснення в період з 2000 року по 2005 рік, що має значення для визначення розміру мінімальної заробітної плати кратно якій нараховуються одноразова компенсація та щорічна допомога на оздоровлення, а також ними без належної мотивації відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині зобов’язання УПСЗН виконавчого комітету Бориспільської міської ради визнати позивача інвалідом війни та видати відповідне посвідчення, виплатити грошову компенсацію за ненадані пільги по оплаті комунальних послуг, щорічну грошову допомогу до 5 травня за 2007 рік та здійснення підвищення до пенсії у розмірі 50% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Таким чином, судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді позовних вимог не з’ясовані обставини справи, що мають значення для правильного вирішення справи та не дають можливості суду касаційної інстанції визначитися в правильності правової оцінки обставин у справі, що являється грубим порушенням ст.ст. 159, 195 КАС України, які призвели до необґрунтованого прийняття судових рішень і не можуть бути перевірені та усунуті судом касаційної інстанції.

Згідно до положень ч.2 ст. 227 КАС України підставою для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

За таких обставин доводи касаційної скарги висновки судів першої та апеляційної інстанцій спростовують, а касаційна скарга підлягає задоволенню частково із скасуванням рішень судів першої і апеляційної інстанції та направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 221, 223, 227, 230, 231 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу ОСОБА_2, –представника позивача ОСОБА_1, – задовольнити частково .

Постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 березня 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2008 року – скасувати .

Справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області про стягнення недоотриманих коштів щорічної допомоги на оздоровлення, одноразової грошової компенсації та зобов’язання вчинити дії – направити на новий розгляд до суду першої інстанції .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена за винятковими обставинами лише у випадках, з підстав, у строки та в порядку, які визначені статтями 235- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.