ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"02" березня 2010 р. м. Київ К-44521/09
Вищий адміністративний суд України у складі:
головуючого судді
Розваляєвої Т. С.
(суддя-доповідач),
суддів
Васильченко Н. В.,
Кравченко О. О.,
Матолича С. В.,
Черпіцької Л. Т.,
секретар судового засідання Парадюк А. І.,
за участю представників:
позивача –Балась О. Л.,
відповідача –Марущак М. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Військової частини А 3200 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2009 року у справі за позовом Контрольно-ревізійного управління в Тернопільській області до Військової частини А 3200 про стягнення заборгованості,
встановив:
28 березня 2008 року Контрольно-ревізійне управління в Тернопільській області звернулось до Військової частини А 3200 з позовом про стягнення коштів у сумі 12 616 грн 88 коп. в дохід Державного бюджету України.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що під час проведення планової ревізії використання бюджетних коштів, виділених відповідачу, встановлені фінансові порушення, якими державі завдано збитків на суму 12 616 грн 88 коп. Результати проведеної перевірки оформленні актом від 20 листопада 2007 року № 25-21/71. На підставі цього акту командиру Військової частини А-3200 направлено вимогу про усунення фінансових порушень і встановлено термін для виконання вимог - 20 грудня 2007 року. В строк, встановлений позивачем, фінансові порушення не усуненні.
Постановою Господарського суду Тернопільської області від 10 липня 2008 року в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2009 року скасовано постанову Господарського суду Тернопільської області від 10 липня 2008 року та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено: стягнуто з військової частини А-3200 кошти в сумі 12 616 грн 88 коп. у дохід державного бюджету.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просив залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції –без змін.
Заслухавши доповідача, представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в листопаді 2007 року Контрольно-ревізійним відділом в Козівському районі Тернопільської області проведено планову ревізію використання військовою частиною А 3200 бюджетних коштів.
Перевіркою, зокрема, встановлено, що відповідачем при відсутності відповідних нормативно-правових актів проведено виплату військовослужбовцям повної компенсації утриманого збору на обов’язкове державне пенсійне страхування протягом січня-квітня 2007 року в сумі 2 166 грн 00 коп; в серпні 2006 року та в лютому, березні і червні 2007 року для поточного ремонту приміщень, які були передані на баланс Квартирно-експлуатаційної частини м. Тернопіль, відповідачем безпідставно використано товарно-матеріальні цінності та будівельні матеріали на загальну суму 9 803 грн 38 коп.; в липні 2007 року відповідачем безпідставно списано на ремонт залізничних платформ матеріальних цінностей на суму 647 грн 50 коп.
Результати перевірки оформленні актом № 25-21/71 від 20 листопада 2007 року.
21 листопада 2007 року керівнику Військової частини А 3200 направлено лист-вимогу № 25-14/741, в якому зобов’язано вжити невідкладних заходів щодо повного усунення виявлених фінансових порушень.
Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні"законні вимоги службових осіб державної контрольно-ревізійної служби є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що ревізуються.
Згідно з ст. 10 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" Головному контрольно-ревізійному управлінню України, контрольно-ревізійним управлінням в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійним підрозділам (відділам, групам) у районах, містах і районах у містах надається право звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що вимога КРВ в Козівському районі Тернопільської області не оскаржена, не змінена та не скасована, а отже вона підлягає виконанню.
Колегія суддів не може погодитись з таким висновком апеляційного суду.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.
Суд адміністративної юстиції у таких справах згідно з частиною 1 ст. 2 КАС України повинен перевірити, зокрема, чи не буде порушено (у тому числі безпідставно обмежено) права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб у разі задоволення адміністративного позову суб’єкта владних повноважень.
При цьому для перевірки рішень суб’єкта владних повноважень, на підставі якого відбулося звернення до суду, суд повинен використовувати критерії, визначені частиною 3 ст. 2 КАС України, а саме: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Разом із тим, перевіривши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлений позов не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 51 Бюджетного кодексу України стадіями виконання Державного бюджету України за видатками визнаються: встановлення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на основі затвердженого бюджетного розпису; затвердження кошторисів розпорядникам бюджетних коштів; взяття бюджетних зобов'язань; отримання товарів, робіт та послуг; здійснення платежів; використання товарів, робіт та послуг на виконання бюджетних програм.
Будь-які зобов'язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов'язаннями. Витрати державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися (ч. 6 ст. 51 Бюджетного кодексу України).
Підставою для звернення КРУ з вимогою від 21 листопада 2007 року № 25-14/741 стали виявлені під час ревізії бюджетні правопорушення.
Статтею 116 Бюджетного кодексу визначено, що бюджетним правопорушенням визнається недотримання учасником бюджетного процесу встановленого цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами порядку складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету чи звіту про виконання бюджету.
Відповідно до ст. 118 Бюджетного кодексу України у разі виявлення бюджетного правопорушення Міністерство фінансів України, Державне казначейство України, органи Державної контрольно-ревізійної служби України, місцеві фінансові органи, голови виконавчих органів міських міст районного значення, селищних та сільських рад і головні розпорядники бюджетних коштів у межах своєї компетенції можуть вчиняти такі дії щодо тих розпорядників бюджетних коштів та одержувачів, яким вони довели відповідні бюджетні асигнування: застосування адміністративних стягнень до осіб, винних у бюджетних правопорушеннях відповідно до закону; зупинення операцій з бюджетними коштами. Накладення на особу заходу стягнення за бюджетне правопорушення не звільняє її від відшкодування заподіяної таким правопорушенням матеріальної шкоди в порядку, встановленому законом.
Згідно з ч. 1 ст. 119 Бюджетного кодексу України нецільове використання бюджетних коштів, тобто витрачання їх на цілі, що не відповідають бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет, виділеним бюджетним асигнуванням чи кошторису, має наслідком зменшення асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на суму коштів, що витрачені не за цільовим призначенням, і притягнення відповідних посадових осіб до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності у порядку, визначеному законами України.
Статтею 121 Бюджетного кодексу України встановлено, що особи, винні у порушенні бюджетного законодавства, несуть цивільну, дисциплінарну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законами України. Бюджетне правопорушення, вчинене розпорядником чи одержувачем бюджетних коштів, може бути підставою для притягнення до відповідальності згідно з законом його керівника чи інших відповідальних посадових осіб, залежно від характеру вчинених ними діянь. Посадові особи органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ та організацій, які вчинили бюджетне правопорушення, несуть передбачену законом цивільно-правову відповідальність згідно з законом незалежно від накладення передбачених цим Кодексом заходів стягнення на розпорядника чи одержувача бюджетних коштів.
Відповідно до ч. 5 ст. 2 Закону України Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" (2939-12)
порядок проведення державною контрольно-ревізійною службою державного фінансового аудиту та інспектування встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 35 Порядку проведення інспектування державною контрольно-ревізійною службою, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року № 550 (550-2006-п)
, визначено, що виявлені допущені об'єктом контролю порушення законодавства, контроль за дотриманням якого віднесено до компетенції служби, фіксуються в констатуючій частині акта ревізії з обов'язковим посиланням на норми законів чи інших нормативно-правових актів, які порушено, та зазначенням винних у їх допущенні осіб.
Відповідно до п. 49 Порядку (550-2006-п)
у разі коли діями чи бездіяльністю працівників об'єкта контролю державі або підконтрольній установі заподіяна матеріальна шкода, орган служби ставить вимоги перед керівником об'єкта контролю та органом його управління щодо пред'явлення цивільних позовів до винних осіб.
Згідно з п. 50 Порядку (550-2006-п)
за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав органи служби вживають заходів для забезпечення: притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об'єктів контролю; звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства; застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства.
На підставі системного аналізу вказаних норм законодавства колегія суддів приходить до висновку, що чинним законодавством за встановлені актом ревізії бюджетні порушення не передбачено такого виду відповідальності юридичної особи як стягнення суми коштів за вимогою контролюючого органу.
Таким чином позов, поданий відповідно до ст. 10 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні", є безпідставним і задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване помилково.
Враховуючи викладене, та керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Касаційну скаргу Військової частини А 3200 задовольнити.
Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2009 року скасувати та залишити в силі постанову Господарського суду Тернопільської області від 10 липня 2008 року .
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку, визначеними статтями 237 –239 КАС України (2747-15)
.