Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого),

Брайка А. І., Голубєвої Г. К., Рибченка А. О., Федорова М. О.,

при секретарі судового засідання Титенко М.П.,

представники сторін в судове засідання не з’явились, про дату, час та місце повідомлені належним чином, -

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Харцизьку Донецької області на постанову Господарського суду Донецької області від 28.03.2007 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 03.07.2007 по справі № 37/48а (22-а-781/07)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Армліт-Донбас"

до Державної податкової інспекції у м. Харцизьку Донецької області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Армлит-Донбас" (далі – Товариство, позивач) звернулося до суду із позовною заявою скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Харцизьку Донецької області (далі – ДПІ, орган податкової служби, відповідач), яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 13 896,00 грн.

Постановою Господарського суду Донецької області від 28.03.2007, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 03.07.2007 по справі № 37/48а (22-а-781/07), позов задоволено в повному обсязі.

Судові рішення обґрунтовані тим, що невиконання контрагентами зобов’язань зі сплати ПДВ до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них і не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законодавством умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач (ДПІ) подав касаційну скаргу, де порушує питання скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та відмовити в задоволенні позову. На думку скаржника судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми матеріального права.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість, а судові рішення залишити без змін.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги та заперечення до останньої, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Судами встановлено, що згідно з вимогами чинного законодавства за результатами фінансово-господарської діяльності Товариство подало до органу державної податкової служби податкову звітність за встановленою формою. Відповідно до податкових декларацій з ПДВ у Товариства виникло перевищення податкового кредиту над сумами податкових зобов’язань за обліковий період: липень 2006 року —що утворило бюджетну заборгованість.

Право позивача на відшкодування виникло в нього внаслідок здійснення господарських операцій із купівлі товарів у вигляді металевих виробів у контрагента (ПП "Парітет") на підставі договору від 11.04.2006 № 14/04-ПС, що підтверджено належним чином оформленими первинними документами (видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення).

За результатами виїзної позапланової перевірки Товариства з питань правових відносин з ПП "Парітет" за період 01.06.2006 по 31.07.2006 податковим органом було складено Акт від 19.12.2006, в якому зазначено про допущене порушення позивачем п. 1.8 ст. 1, пп. 7.4.1 п.7.4, пп 7.7.10 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Фактичною підставою для зменшення позивачу бюджетного відшкодування з ПДВ слугував висновок ДПІ, що ПП "Парітет" не є виробником відвантаженого товару, а у органу податкової служби немає можливості провести зустрічні перевірки податкового обліку (стану) інших осіб по всьому ланцюгу до кінцевого виробника.

На підставі зазначеного Акту перевірки податковим органом було ухвалено оскаржуване податкове повідомлення –рішення від 19.12.2006 № 0000492303/0.

Суд першої та апеляційної інстанцій дійшов правильного висновку, що спеціальним законом, який визначає платників ПДВ, об’єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних і звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, є Закону України від 03.04.1997 № 168/97ВР "Про податок на додану вартість" (далі –Закон №168/97ВР). Тому при визначенні податкового кредиту з ПДВ та порядку визначення суми бюджетного відшкодування слід керуватися нормами цього Закону, враховуючи також положення інших законодавчих актів з питань оподаткування, які регулюють порядок та підстави виникнення податкового кредиту з податків, бюджетного відшкодування і не суперечать спеціальному Закону.

Задовольняючи позовні вимоги Товариства, суди у цій справі керувалися положеннями п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, яким визначено порядок відшкодування з Державного бюджету України від’ємного значення суми податку, що підлягає сплаті, як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв’язку з будь-яким продажем товарів (роботі, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду, тобто надмірно сплаченого податку, та строки проведення таких розрахунків.

Відповідно до п. 1.8 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" - бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону № 168/97ВР визначено, що податковий кредит –це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту) (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону).

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР - сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Згідно положення пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

З аналізу вище наведених норм вбачається, що право на відшкодування виникає лише при фактичній надмірній сплаті ПДВ, а не з самого факту існування зобов’язання по сплаті останнього в ціні товару.

Враховуючи викладене та з огляду на те, що позивач, отримавши податкові накладні, сплатив суму за поставлений товар, зокрема суму ПДВ, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про правомірність віднесення Товариством до податкового кредиту зазначеної суми ПДВ –правильний і ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Також, з положень пп. 7.7.10 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР вбачається, що у випадку, коли сума бюджетних надходжень від податку на додану вартість відповідного періоду не покриває суму податків, що має бути відшкодована бюджетом, для такого бюджетного відшкодування використовуються доходи з інших джерел, які відповідно до законодавства зараховуються до державного бюджету України.

Крім того, за результатами позапланової перевірки контрагента позивача ПП "Парітет" за період червень –липень 2006 року органом податкової служби порушень за господарською операцією та відображенням її результатів у бухгалтерському та податковому, факту несплати ПДВ до бюджету встановлено не було.

Частиною другою ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів правомірності прийняття свого рішення.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Таким чином ухвалені по справі судові рішення першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, а зазначена позиція скаржника є помилковою. Відповідно судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасуванню не підлягають, як такі, що винесено за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Харцизьку Донецької області залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Донецької області від 28.03.2007 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 03.07.2007 по справі № 37/48а (22-а-781/07) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237- 239 КАС України.