Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого),

Брайка А. І., Голубєвої Г. К., Рибченка А. О., Федорова М. О.,

при секретарі судового засідання Титенко М.П.,

представники сторін в судове засідання не з’явились, про дату, час та місце повідомлені належним чином, -

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області на постанову Господарського суду Донецької області від 12.03.2007 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 29.03.2007 по справі № 29/24пн (22-а-440/07)

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Енергомашспецсталь"

до Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області

третя особа Головне управління Державного казначейства України у Донецькій області

за участі Прокурора Донецької області

про зобов'язання надати висновки з зазначенням залишку суми податку на додану вартість, який підлягає відшкодуванню з бюджету,

Відкрите акціонерне товариство "Енергомашспецсталь" (далі –Товариство, позивач) звернулося до суду із позовом до Держаної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області (далі – відповідач, ДПІ, орган податкової служби) про зобов’язання останньої надати до відділення Державного казначейства України у м. Краматорську висновок із зазначенням залишку суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 529 539,00 грн.

Свої вимоги Товариство обґрунтувало посиланням на норми Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , якими визначено порядок та строки відшкодування з Державного бюджету України від’ємного значення суми податку, що підлягає сплаті платнику податків.

Постановою Господарського суду Донецької області від 12.03.2007, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 29.03.2007 по справі № 29/24пн (22-а-440/07), позов задоволено.

При цьому суди визнали, що Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) не ставить в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від проведення зустрічних перевірок податкового обліку (стану) інших осіб, тому посилання податкового органу на відсутність результатів зустрічних перевірок контрагентів позивача є неправомірним. Також суди зазначили, порядок відшкодування ПДВ урегульовано безпосередньо п. 7.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , тому орган податкової служби зобов’язаний надати органу державного казначейства висновок із зазначенням залишку суми бюджетного відшкодування ПДВ.

Не погодившись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач, ДПІ, подав касаційну скаргу, де порушує питання скасувати оскаржувані судові рішення, з посиланням на неправильне застосування судами норм матеріального права, та в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

У касаційні скарзі відповідач, оперуючи поняттями бюджетне відшкодування, податкові зобов’язання, податковий кредит, фактична сплата податку, твердить, що провести перевірку контрагентів позивача неможливо, оскільки серед останніх є банкрути та ліквідовані підприємства, тому факт наявності надмірної сплати ПДВ за звітний період залишається непідтвердженим.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 та. ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами встановлено, що згідно з вимогами чинного законодавства за результатами фінансово-господарської діяльності Товариство подало до органа державної податкової служби податкову звітність за встановленою формою. Відповідно до податкових декларацій з ПДВ у Товариства виникло перевищення податкового кредиту над сумами податкових зобов’язань за обліковий період: серпень 2006 року —що утворило бюджетну заборгованість у розмірі 2 329 623,00 грн.

За результатами позапланової документальної перевірки Товариства з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування з ПДВ за вказаний вище період податковим органом було складено довідка, яка підтвердила право позивача на бюджетне відшкодування. При цьому, орган податкової служби зазначив, що висновок на залишок невідшкодованої суми ПДВ по декларації за серпень 2006 року буде надано у разі підтвердження надмірної сплати ПДВ до бюджету контрагентами позивача.

В установлений законом термін висновок ДПІ на відшкодування позивачу ПДВ за серпень 2006 року на суму 529 539,00 грн. до органу державного казначейства направлено не було.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що спеціальним законом, який визначає платників ПДВ, об’єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних і звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, є Закон України від 03.04.1997 № 168/97ВР "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) . Тому при визначенні податкового кредиту з ПДВ та порядку визначення суми бюджетного відшкодування слід керуватися нормами цього Закону, враховуючи також положення інших законодавчих актів з питань оподаткування, які регулюють порядок та підстави виникнення податкового кредиту з податків, бюджетного відшкодування і не суперечать спеціальному Закону.

Аналізуючи фактичні обставин справи та норми Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , суди першої та апеляційної інстанцій вірно зазначили про те, що законодавство у редакції, чинній на дату виникнення спору, не ставить в залежність право позивача на бюджетне відшкодування ПДВ від проведення зустрічних перевірок податкового обліку (стану) контрагентів позивача. Питання бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Водночас, згідно з порядком бюджетного відшкодування, встановленим пп. 7.7.6 п. 7.7. ст. 7 Закону № 168/97-ВР про ПДВ, орган державного казначейства надає платнику податку суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п’яти операційних днів після отримання відповідного висновку податкового органу. Відповідно до пп. 7.7. ст. 7 зазначеного Закону після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження податковий орган протягом п’яти робочих днів, наступних за днем отримання відповідного рішення, зобов’язаний надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Зазначені положення встановлюють порядок взаємодії державних органів між собою. Тому у разі, коли податковий орган в установлений законом строк не надає відповідний висновок органу державного казначейства, платник податку вправі скористатись своїм правом на судове оскарження бездіяльності шляхом звернення з позовом про стягнення відповідної суми коштів (відшкодування заборгованості) з державного бюджету.

Таким чином, рішення судів про зобов’язання відповідача надати органу державного казначейства висновок щодо залишку суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету, є помилковими, оскільки така вимога не є способом захисту прав платника податків і не підлягає розгляду в суді. У разі невідшкодування бюджетної заборгованості з ПДВ право платника порушується внаслідок неодержання коштів з бюджету, тому способом захисту цього права має бути вимога про стягнення зазначених коштів.

За викладених обставин ухвалені по справі судові рішення першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню із закриттям провадження по справі.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 220, 221, 223, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Донецької області від 12.03.2007 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 29.03.2007 по справі № 29/24пн (22-а-440/07) скасувати та закрити провадження по справі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237- 239 КАС України.