16244/08 Про скасування першої та другої податкових вимог - 23.02.2010 Прийняття

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02.04.2008 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.08.2008 по справі № 2-а-971/08 (22-а-5729/08)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Антос ЛТД"

до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси

про скасування податкової вимоги, податкового повідомлення-рішення та зобов’язання вчинити певні дії,

У жовтні 2007 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Антос ЛТД" (далі –позивач, Товариство) звернулося до суду із позовною заявою (із змінами та доповненнями) про скасування першої та другої податкових вимог Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси (далі –відповідач, орган податкової служби, ДПІ) від 11.09.2007 № 1/3168, від 25.10.2007 № 2/3502, якими позивачу визначено суму боргу за узгодженими податковими зобов’язаннями з податку на додану вартість (далі -ПДВ) у розмірах 768,60 грн. та 5 357,60 грн., про скасування податкового повідомлення –рішення від 11.01.2007 № 00000072350/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ у сумі 394 057,40 грн., а також про зобов’язання ДПІ відобразити в обліковій картці платника податку переплату з ПДВ з урахуванням повернення (59 884,00 грн.) в розмірі 453 172,40 грн.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 02.04.2008, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.08.2008 по справі № 2-а-971/08 (22-а-5729/08), позовні вимоги задоволено частково: скасовано повністю оскаржуване податкове повідомлення –рішення, перша та друга податкові вимоги та зобов’язано орган податкової служби відобразити в обліковій картці платника податку станом на 11.09.2007 наявність переплати з ПДВ в розмірі 394 057,00 грн.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що матеріалами справи підтверджується факт відсутності заборгованості по сплаті ПДВ, а тому відповідачем в порушення Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) неправомірно направлено позивачу першу та другу податкові вимоги.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач (ДПІ) подав касаційну скаргу, де порушує питання скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та відмовити в задоволенні позову. На думку скаржника судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми матеріального права, а саме пп. 15.3.1 п. 15.3 ст. 15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та пп 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість, а судові рішення – без змін.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.

Судами встановлено, що за результатами невиїзної позапланової документальної перевірки Товариства з питань відшкодування з бюджету ПДВ за податкові періоди: травень –липень, вересень, грудень 2003 року та січень 2004 року податковим органом було складено Акт від 29.12.2006, в якому зазначено про допущене порушення позивачем пп. 15.3.1 п. 15.3 ст. 15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі – Закон № 2181-ІІІ (2181-14) ).

Фактичною підставою для зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з ПДВ слугував висновок ДПІ, що в термін 1095 днів, визначеного Законом № 2181-ІІІ (2181-14) , позивачем не було подано заяву на повернення надміру сплачених податків або на їх відшкодування з бюджету. Крім того, орган податкової служби зазначив, що сума ПДВ, заявлена до відшкодування з бюджету враховується до р. 26 податкової декларації з ПДВ.

На підставі зазначеного акту податковим органом було ухвалено оскаржуване податкове повідомлення –рішення.

У вересні 2007 ДПІ направило першу податкову вимогу про необхідність погашення боргу з ПДВ, а 25.10.2007 –другу податкову вимогу.

Задовольняючи позовні вимоги Товариства частково, суди попередніх інстанцій у цій справі керувався положеннями Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) , який є спеціальним законом з питань оподаткування і який установлює порядок погашення зобов’язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов’язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу і серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків, та Законом України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) у редакції, чинній на момент виникнення спору, спеціальним законом, який визначає платників ПДВ, об’єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних і звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Відповідно до п. 1.8 ст. 1 Закону № 168/97-ВР - бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Підпунктом 15.3.1 п. 15.3 ст. 15 Закону № 2181-ІІІ визначено граничний термін подання платником податків заяви на повернення надміру сплачених сум податків, зборів (обов’язкових платежів) - не пізніше 1095-го дня, наступного за днем здійснення такої переплати чи набуття права на таке відшкодування.

З аналізу зазначених вище норм вбачається, що чинне законодавство України передбачає можливість повернення з бюджету платнику податків коштів, що були сплачені ним помилково або надміру сум його податкових зобов’язань.

Звідси можна дійти висновку, що суми ПДВ, задекларовані платником цього податку до відшкодування, однозначно не підпадають під визначення "переплата". Порядок відшкодування ПДВ, у тому числі у зменшення податкових зобов'язань із цього податку наступних звітних періодів або шляхом перерахування коштів із бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку, урегульовано безпосередньо п. 7.7 Закону про ПДВ (168/97-ВР) .

При цьому відповідно до пп. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 цього Закону суму задекларованого платником податку бюджетного відшкодування за його бажанням (яке відображено в податковій декларації з ПДВ) може бути повністю або частково зараховано в рахунок платежів із цього податку або на банківські рахунки такого платника. Зазначене рішення відображається платником податку в податковій декларації, яку він подає за результатами звітного періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування. При прийнятті такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування (у додатку 3 до податкової декларації з ПДВ) наступних податкових періодів.

Інакше кажучи, суми ПДВ, що значаться як переплата в картці особового рахунка, задекларовані до відшкодування, не можуть бути списані внаслідок закінчення строку давності, а підлягають відшкодуванню за умови підтвердження їх матеріалами документальних перевірок.

Така думка, що фактично дозволяє не подавати окрему заяву, оскільки бажання платника вже відображено ним у декларації з ПДВ, міститься в листі ДПАУ від 30.12.2005 № 26335/7/16-1217 (v2633225-05) . Разом із тим, якщо ПДВ дійсно надміру сплачено до бюджету, то такий платник може претендувати на його повернення в загальному порядку, установленому пп. 15.3.1 Закону № 2181-ІІІ (2181-14) .

Враховуючи викладене та з огляду на те, що Товариство, не мало наміру просити про повернення сплачених сум з ПДВ або отримувати їх відшкодування на розрахунковий рахунок, а лише користувалось наявними на обліковій картці підтвердженими сумами бюджетного відшкодування, зменшуючи розмір податкових зобов’язань в податкових деклараціях наступних податкових періодів (рядки 18, 20, 27 податкової декларації), реалізовуючи своє право на зарахування суми бюджетного відшкодування в рахунок наступних платежів з ПДВ, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що висновки акту перевірки необґрунтовані, оскаржувані податкове повідомлення - рішення, перша та друга податкові вимоги прийняті органом податкової служби в порушення Закону № 168/97-ВР (168/97-ВР) та Закону № 2181-ІІІ (2181-14) .

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Таким чином ухвалені по справі судові рішення першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, а зазначена позиція скаржника є помилковою. Відповідно судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасуванню не підлягають, як такі, що винесено за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норми матеріального та процесуального права.