Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

суддів – Панченка О.Н.

Сороки М.О.

Штульмана І.В.

Чумаченко Т.А.

Мироненка О.В. (суддя –доповідач)

провівши попередній розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Державного комітету у справах національностей та релігії про скасування рішення та зобов’язання вчинити дії за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Солом’янського районного суду м. Києва від 15 червня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2007 року, -

У січні 2007 року позивач звернувся в суд із позовом до Державного комітету у справах національностей та релігії про скасування рішення та зобов’язання вчинити дії, посилаючись на те, що відповідачем не було проведено повної перевірки наданої ним інформації стосовно політичної ситуації, що склалась в Ірані, причини, які змусили його виїхати та причини, які унеможливлюють його повернення на батьківщину. Вважає дії відповідача неправомірними та просить скасувати рішення Державного комітету у справах національностей та міграції № 830 від 13.11.2006 року про відмову у наданні статусу біженця та зобов’язати відповідача у відповідності з передбаченою законом процедурою провести перевірку наведених фактів і прийняти правомірне рішення про надання йому статусу біженця.

Постановою Солом’янського районного суду м. Києва від 15 червня 2007 року відмовлено в задоволенні позову.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, позивач звернувся зі скаргою до суду апеляційної інстанції щодо скасування зазначеного вище рішення.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2007 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись із постановою суду першої та ухвалою суду апеляційної інстанцій позивач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Зі справи вбачається та вірно встановлено судом, що громадянин Ірану ОСОБА_1 прибув в Україну у 2002 році літаком Тегеран-Київ та звернувся до Управління міграційної служби з заявою про надання йому статусу біженця. Рішенням Державного комітету у справах національностей та релігії №830 від 13.11.2006р. підтримано висновок Управління міграційної служби у міста Києві та відмовлено ОСОБА_1 у наданні статусу біженця. Дане рішення мотивовано тим, що статус біженця не надається особі, стосовно якої встановлено, що переслідування за ознаками політичних переконань відсутні (абзац п’ятий ст. 10 Закону України "Про біженців")

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про біженців", статус біженця не надається особі стосовно якої встановлено, що умови, передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону, відсутні, тобто не має наступник ознак: особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності. Громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Суд, при вирішенні справи, правильно застосував вимоги Закону України "Про статус біженців"і дійшов обґрунтованого висновку щодо правомірності дії відповідача.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд дослідив дійсні обставини справи, надані докази та дійшов обґрунтованого висновку, що позивач відповідно до ст. 1 Закону України "Про статус біженців"не може вважатися біженцем, оскільки біженцем визнається особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом в наслідок таких побоювань.

При розгляді справи судом не було встановлено жодного факту переслідувань або обґрунтованих побоювань дискримінаційних заходів чи переслідувань.

У рішенні суд дійшов обґрунтованого висновку про правомірність дій відповідача щодо відмови позивачеві у наданні статусу біженця.

З огляду на викладене, постанова суду першої та ухвала суду апеляційної інстанцій відповідає обставинам справи наданим доказам та нормам процесуального права.

Доводи касаційної скарги висновки суду не спростовують.

Підстав для перегляду судового рішення з мотивів, викладених в касаційні скарзі, не вбачається.

За правилами частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення-без змін.

Керуючись статтями 220, 221, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, постанову Солом’янського районного суду м. Києва від 15 червня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2007 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 237 КАС України.