Вищий адміністративний суд України у складі:

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Перевальської районної державної адміністрації Луганської області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 23 липня 2008 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2008 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Перевальської районної державної адміністрації Луганської області про зобов'язання доплатити щорічну разову допомогу до 5 травня за 2003-2007 роки,

ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом.

Обґрунтовуючи вимоги позовної заяви, позивач зазначив, що йому, як учаснику бойових дій, відповідно до ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" щорічно до 5 травня належить виплачувати разову грошову допомогу. Посилаючись на те, що такі виплати у 2003-2007 роках проводилися не в повному обсязі, позивач просив зобов'язати відповідача доплатити ці кошти за період 2003-2007 роки в сумі 7 113 грн. 45 коп.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 23 липня 2008 року позов задоволено частково: зобов'язано відповідача виплатити позивачу суму недоплаченої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком за 2004, 2007 роки.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2008 року постанова Луганського окружного адміністративного суду від 23 липня 2008 року в частині зобов'язання відповідача виплатити позивачу суму недоплаченої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком за 2004 рік скасована, в позові в цій частині відмовлено, в іншій частині залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог, відповідач подав касаційну скаргу на них. Посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить спірні рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин у справі у межах, визначених ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ч. 2 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірах п'яти мінімальних пенсій за віком.

Виплата вказаної допомоги проводилась позивачу в розмірах, встановлених Законом України "Про Державний бюджет на 2007 рік" (489-16) .

Частково задовольняючи позов, з чим погодився суд апеляційної інстанції, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Колегія суддів не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.

Судами правильно встановлено, що на період виникнення правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти ( Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) та Закон України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) ), які мають однакову юридичну силу, але по різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня учаснику бойових дій.

Отже для вирішення цього спору необхідно визначитись, який з цих законів є пріоритетним та підлягав застосуванню.

Згідно з ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.

Отже за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше. Закон України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) був прийнятий пізніше, а тому його норми мають пріоритет над нормами Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) . Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) були визнані неконституційними положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , яким встановлено виплату щорічної разової допомоги у розмірі меншому, ніж він передбачений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Тобто рішення Конституційного Суду України мають перспективну дію.

На момент виникнення спірних відносин, а саме на дату нарахування і виплати позивачу органами праці та соціального захисту населення відповідних коштів: в квітні 2007 року, - положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" були діючими.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порушень ст. 19 Конституції України в діях відповідача на час проведення виплат не вбачається.

Відповідно до ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Перевальської районної державної адміністрації Луганської області задовольнити.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 23 липня 2008 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2008 року в частині зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення Перевальської районної державної адміністрації Луганської області виплатити позивачу суму недоплаченої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком за 2007 рік скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення.

В позові в частині зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення Перевальської районної державної адміністрації Луганської області виплатити позивачу суму недоплаченої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком за 2007 рік відмовити.

В іншій частині постанову Луганського окружного адміністративного суду від 23 липня 2008 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2008 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку, визначеними статтями 237 - 239 КАС України.