Вищий адміністративний суд України у складі:

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Центрально-міского Управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 грудня 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Центрально-міского Управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради про визнання дій неправомірними, стягнення недоотриманої разової допомоги за 2005-2007 роки,

ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом.

Обґрунтовуючи вимоги позовної заяви, позивач зазначив, що йому, як інваліду війни 3 групи, відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" щорічно до 5 травня належить виплачувати разову грошову допомогу у розмірі 7 мінімальних пенсій за віком. Посилаючись на те, що такі виплати у 2005-2007 роках проводилися не в повному обсязі, позивач просив стягнути з відповідача 6 839 грн. 00 коп. недоотриманої разової допомоги.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 20 грудня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2008 року, позов задоволено частково: визнано неправомірними дії відповідача про відмову позивачу в виплаті за 2007 рік; стягнуто з відповідача на користь позивача недоотриману суму щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2007 рік в розмірі 2 570 грн. 42 коп.; в іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог, відповідач подав касаційну скаргу на них. Посилаючись на порушення судом норм матеріального права, відповідач просить спірні рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові.

Заперечень не надійшло.

Перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин у справі у межах, визначених ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 є інвалідом війни 3 групи, відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" має право на щорічну грошову допомогу до 5 травня у розмірі 7 мінімальних пенсій за віком.

Судами правильно встановлено, що на період виникнення правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти ( Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) та Закон України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) ), які мають однакову юридичну силу, але по різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня інваліду війни 3 групи.

Отже для вирішення цього спору необхідно визначитись, який з цих законів є пріоритетним та підлягав застосуванню.

Згідно з ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.

Отже за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше. Закон України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) був прийнятий пізніше, а тому його норми мають пріоритет над нормами Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) . Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) були визнані неконституційними положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , яким встановлено виплату щорічної разової допомоги у розмірі меншому, ніж він передбачений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Тобто рішення Конституційного Суду України мають перспективну дію.

На момент виникнення спірних відносин, а саме на дату нарахування і виплати позивачу органами праці та соціального захисту населення відповідних коштів: в квітні 2007 року, - положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" були діючими.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порушень ст. 19 Конституції України в діях відповідача на час проведення виплат не вбачається.

Відповідно до ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Центрально-міського Управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради задовольнити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 грудня 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2008 року в частині визнання неправомірними дій Управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради про відмову ОСОБА_1 в виплаті за 2007 рік; стягнення з Управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради на користь ОСОБА_1 недоотриманої суми щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2007 рік в розмірі 2 570 грн. 42 коп. скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення.

В задоволенні позову в частині визнання неправомірними дій Управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради про відмову ОСОБА_1 в виплаті за 2007 рік; стягнення з Управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради на користь ОСОБА_1 недоотриманої суми щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2007 рік в розмірі 2 570 грн. 42 коп. відмовити.

В іншій частині постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 грудня 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2008 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку, визначеними статтями 237 - 239 КАС України.