К-10250/07 Про визнання договору недійсним - 06.08.2009 Прийняття

на постанову господарського суду Одеської області від 30 січня 2007р. та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 29 березня 2007р.

у справі №13/380-06-12525А

за позовом Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси (надалі – ДПІ у Приморському районі)

до відповідачів: 1. Виробничо-комерційної фірми "Олмі ЛТД" (мале підприємство у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) (надалі – ВКФ "Олмі ЛТД");

2. Приватного підприємства "Альвона" (надалі - ПП "Альвона")

про визнання договору недійсним, -

У листопаді 2006р. позивач звернувся до господарського суду Одеської області з позовом, у якому поставлено питання про визнання недійсним в порядку ст. 49 ЦК УРСР договору укладеного між ВКФ "Олмі ЛТД" та ПП "Альвона" від 12.12.2002р. №12/12.

Постановою господарського суду Одеської області від 30 січня 2007р., залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 29 березня 2007р. було відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, дійшов висновку, що позивачем не доведено наявність у ПП "Альвона" при укладанні спірного договору мети, яка є завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Крім того, суд апеляційної інстанції вказав на відсутність правових підстав застосування ст. 49 ЦК УРСР на час ухвалення рішення у справі, оскільки з 01.01.2004р. набрав чинності Цивільний Кодекс України (435-15) , який не містить таких публічно-правих наслідків укладення недійсної угоди, які були встановлені у ст. 49 ЦК УРСР.

Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій позивач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати постанову господарського суду Одеської області від 30 січня 2007р. та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 29 березня 2007р. та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено наступне.

12.12.2002р. між ВКФ "Олмі ЛТД" та ПП "Альвона" було укладено договір субпідряду №12/12, предметом якого було виконання будівельно-монтажних та оздоблювальних робіт вартістю 2000000,00грн. корпусу №1 лікарні, розташованої у м.Одесі по вул. Дача Ковалевського,81.

На підтвердження виконання вказаного договору матеріали справи містять акти приймання робіт, довідки про вартість виконаних робіт, податкові накладні, виписки банківської установи про перерахування коштів в рахунок оплати виконаних робіт.

Обґрунтовуючи вимоги про визнання недійсним вищевказаного договору позивач посилався на ту обставину, що рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 23.03.2005р. у справі №2-2536/2005 було визнано недійсними установчі документи ПП "Альвона" з дня їх державної реєстрації, а саме – з 21.05.2002р., та свідоцтво №22687116 про реєстрацію ПП "Альвона" платником податку на додану вартість визнано недійсним з 14.06.2002р..

Позивач у позові ставить питання про визнання недійсними вищевказані угоди на підставі ст. 49 ЦК УРСР.

Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України висловила правову позицію щодо застосування вказаної норми права при розгляді справ цієї категорії. Зокрема, у постанові від 14.04.2009р. під час розгляду за винятковими обставинами справи № 24/53 зазначив, що вимоги про визнання недійсною угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства на підставі ст. 49 ЦК УРСР, не можуть бути предметом позову після 01.01.2004р., та не можуть бути задоволені судом.

За змістом частини 2 статті 5 Цивільного кодексу України, який набув чинності 01.01.2004р. він має зворотну дію в часі у випадках, коли пом’якшує або скасовує відповідальність особи. Господарський кодекс України (436-15) , що набрав чинності з 01.01.2004 року, містить норми, які за предметом регулювання та встановленими санкціями відповідають положенням статті 49 ЦК УРСР.

Однак відповідно до пункту 5 розділу IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України (436-15) положення останнього щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності застосовуються в разі, якщо такі порушення були вчинені після набрання чинності цими положеннями. Положення Господарського кодексу України (436-15) щодо відповідальності за порушення, зазначені в абзаці 1 того ж пункту, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями названого Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються в разі, якщо вони пом’якшують відповідальність за вказані порушення.

За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанцій, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права, постановили обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 22-1, 223, 22-4, 230, 23-1 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси – залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Одеської області від 30 січня 2007р. та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 29 березня 2007р. – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.