Вищий адміністративний суд України у складі:

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі на постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від "06" лютого 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від "09" лютого 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі, Управління праці та соціальної політики Тернопільської міської ради, Головного управління Державного казначейства України в Тернопільській області про перерахунок пенсії,

20 листопада 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі, Управління праці та соціальної політики Тернопільської міської ради про зобов'язання відповідачів нарахувати щомісячне підвищення до пенсії як дитині війни з подальшим корегуванням у зв'язку з можливим збільшенням розміру пенсії за віком, стягнення 1 317 грн. 90 коп.

Позивач зазначив, що він відноситься до категорії діти війни та відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" має право на щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Посилаючись на те, що таке підвищення до пенсії йому не виплачувалось, просив зобов'язати відповідача здійснити відповідні перерахунки.

Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від "06" лютого 2008 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від "09" лютого 2009 року, позов задоволено частково: зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі провести перерахунок та виплату призначеної ОСОБА_1 пенсії з 09 липня 2007 року; в іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог, відповідач - Управління праці та соціальної політики Тернопільської міської ради - звернувся з касаційною скаргою, в якій просить його скасувати. В касаційній скарзі зроблено посилання на порушення судами норм матеріального права, зокрема ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

В запереченнях Верховна Рада України та Головне управління Державного казначейства України у Тернопільській області просили залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів - без змін.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ч. 2 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів попередніх інстанцій у межах касаційної скарги.

Судами встановлено, що позивач відноситься до категорії діти війни.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Отже відповідно до положень вказаного закону пенсія позивача повинна виплачуватись із збільшенням її на 30 % мінімальної пенсії за віком.

При цьому розмір мінімальної пенсії за віком необхідно обраховувати відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті, мінімального розміру пенсії за віком.

Згідно з п. п. 7 п. 2.1. Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах управління відповідно до покладених на нього завдань призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, допомогу на поховання та інші соціальні виплати відповідно до чинного законодавства.

Таким чином суди дійшли правильного висновку, що позивач має право на перерахунок пенсії з підвищенням її на 30 % мінімальної пенсії за віком, а бездіяльність відповідача щодо ненарахування вказаного підвищення є незаконною.

Крім того, враховуючи приписи ч. 2 ст. 152 Конституції України, суди дійшли правильного висновку, що перерахунок пенсії позивачу необхідно здійснювати з 09 липня 2007 року.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень в цій частині судами були порушені норми матеріального та процесуального права.

Між тим, суд вважає за необхідне змінити резолютивну частину рішення суду першої інстанції, оскільки резолютивна частина рішення суду першої інстанції не містить в собі висновку по суті заявлених позивачем вимог щодо перерахунку та виплати підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Враховуючи вищевикладене, та керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі задовольнити частково.

Змінити постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від "06" лютого 2008 року, виклавши абз. 1, 2, 3 її резолютивної частини в наступній редакції:

"Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі по ненарахуванню ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" з 09 липня 2007 року.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі здійснити перерахунок та виплату пенсії з підвищенням її на 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з 09 липня 2007 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 3 грн. 40 коп. судового збору.

В іншій частині позову відмовити.".

В іншій частині постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від "06" лютого 2008 року залишити без змін.

Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від "09" лютого 2009 року скасувати.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку, визначеними статтями 237 - 239 КАС України.