Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Конюшка К.В.

суддів: Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Сергейчука О.А.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на постанову Господарського суду міста Києва від 02.10.2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 18.12.2006 року

у справі № 25/401-А

за позовом Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Плазма"

2. Закритого акціонерного товариства "Інноваційно-промисловий центр"

про визнання недійсним договору

У серпні 2006 року Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Києва звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Плазма", Закритого акціонерного товариства "Інноваційно-промисловий центр" про визнання договору недійсним.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що угода, укладена між відповідачами по справі, вчинена з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства при наявності умислу зі сторони ТОВ "Плазма" на ухилення від сплати податків, а тому підлягає визнанню недійсною на підставі статті 49 Цивільного кодексу УРСР.

Постановою Господарського суду міста Києва від 02.10.2006 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.12.2006 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими в справі судовими рішеннями, Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Києва оскаржила їх в касаційному порядку.

В касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій з мотивів порушення цими судами норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні в установленому статтею - 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України порядку.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, що 28.05.2003 року між ЗАТ "Інноваційно-промисловий центр" та ТОВ "Плазма" було укладено договір № А3-5/7-2003, відповідно умов до якого ТОВ "Плазма" зобов’язалось поставити товар (запасні частини), які при отриманні за кількістю та за цінами вказаними в специфікації оплачує відповідач-2.

Виконання вказаного договору підтверджується даними наявних в матеріалах справи податкової накладної № 453-А від 18.07.2003 року та платіжного доручення № 160 від 17.07.2003 року.

Податковою інспекцією було встановлено, що рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 15.06.2005 року по справі № 2-3487/05 визнано недійсними установчі документи ТОВ "Плазма" та свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість, оскільки засновники даного підприємства не виконували своїх посадових обов’язків, рахувались на посаді формально, а підприємницьку діяльність від імені підприємства здійснювали невстановлені особи.

За вказаних обставин податковий орган дійшов висновку про наявність в діях відповідача – 1 умислу на укладання угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, із яким погодився суд апеляційної інстанції, про відсутність доказів в підтвердження того, що укладаючи спірну угоду відповідачі по справі діяли з метою, яка суперечить інтересам держави та суспільства. Також суди зазначили, що юридичним наслідком визнання установчих документів відповідача-1 недійсними мало бути здійснення ліквідаційної процедури, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, у тому числі держави. Сам факт припинення юридичної особи не є підставою для визнання недійсними всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачі по справі є юридичними особами та включені до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Виконання вказаного договору підтверджується даними наявних в матеріалах справи податкової накладної та платіжного доручення.

Відповідно до податкової декларації з податку на додану вартість за липень 2003 року ТОВ "Плазма" було задекларовано 1038463,00 грн. податкових зобов’язань. Податкові зобов’язання за оспорюванню угодою становили 4000,00 грн. та виникли у липні 2003 року.

Належних доказів про наявність в діях відповідача -1 умислу ухилення від сплати податків по спірній угоді податковою інспекцією надано не було.

За вказаних обставин суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про відсутність в діях ТОВ "Плазма" умислу на укладання угоди, яка суперечить інтересам держави та суспільства.

Крім того, судом першої інстанції вірно зазначено, що з 01.01.2004 року згідно з пунктом 1 та пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) , Цивільний кодекс Української РСР (1540-06) (1540-06) від 18 липня 1963 року втратив чинність. Цивільний кодекс України (435-15) , який набрав чинності з 01.01.2004 року не містить таких публічно-правових наслідків укладення недійсної угоди, які були встановлені статтею 49 ЦК УРСР. Цим кодексом скасована відповідальність (правові наслідки) у вигляді публічно-правової санкції - стягнення в доход держави, одержаного однією чи обома сторонами за угодою, за укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави та суспільства. Наслідком укладення угоди, яка порушує публічний порядок (стаття 228 Цивільного кодексу України), не є адміністративно-правова конфіскація.

За змістом частини 2 статті 5 Цивільного кодексу України кодекс має зворотну дію у часі у випадках, коли він пом’якшує або скасовує відповідальність особи.

Враховуючи викладене суд касаційної інстанції вважає правомірним висновок судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог.

З огляду на викладене доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій, зроблених відповідно до вимог чинного законодавства, і такі висновки є правомірними та обґрунтованими.

Згідно з частиною 3 статті - 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. - 220-1, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва відхилити.

Постанову Господарського суду міста Києва від 02.10.2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 18.12.2006 року у даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 – 239 КАС України (2747-15) .