Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого),

Брайка А. І., Маринчак Н. Є., Рибченка А. О., Федорова М. О.,

при секретарі судового засідання Титенко М.П.,

за участю представника Генеральної прокуратури України Дубаса В.А., інші представники сторін в судове засідання не з’явились, про дату, час та місце повідомлені належним чином, -

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернівці на постанову Господарського суду Чернівецької областi від 28.02.2007 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2007 по справі № 9/286 (22а-575/07)

за позовом прокуратура Шевченківського району м. Чернівці в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у м. Чернівці

до Відкритого акціонерного товариства "Чернівецький цегельний завод № 3",

до Приватного підприємства "І-Тімад"

про визнання угод щодо продажу та відпуску товарно-матеріальних цінностей недійсними,

Прокурор Шевченківського району м. Чернівці в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у м. Чернівці (далі –позивач, ДПІ) звернувся до суду із позовною заявою про визнання недійсною усну угоду у вигляді податкових накладних від 14.06.2004 та від 16.05.2003, укладеними між Відкритого акціонерного товариства "Чернівецький цегельний завод № 3" (далі – відповідач 1, Товариство) та Приватним підприємством "І - Тімад" (далі – відповідач 2, Підприємство) на суму 4 018,62 грн. із застосуванням наслідків до сторін встановлені ст. 207 Господарського кодексу України, оскільки зазначені угоди укладено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

Постановою Господарського суду Чернівецької областi від 28.02.2007, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2007 по справі № 9/286 (22а-575/07), у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Судові рішення обґрунтовано тим, що позивачем не доведено наявність умислу у відповідачів на укладання спірної угоди з метою, завідомо суперечними інтересам держави і суспільства. А той факт, що вироком районного суду від 06.12.2005 по кримінальній справі № 1-472 встановлено лише факт не підписання ОСОБА_1 (засновником Підприємства) та не надання нею повноважень іншим особам на укладення угод на поставку товарно - матеріальних цінностей, тобто спірні угоди укладено невідомими особами без відома керівника є безпідставними, оскільки грошові кошти надійшли на рахунок відповідача 1 та не були повернуті як такі, що надійшли помилково. Крім того, суди зазначили, що неповне на будь-якому етапі виконання однією із сторін своїх обов’язків не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Не погодившись із судовими рішеннями, позивач (ДПІ) подав касаційну скаргу, де порушує питання скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій, з посиланням на неправильне застосування судами норм матеріального права.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги позивач посилається на наявність в матеріалах справи доказів, які свідчать про спрямованість умислу відповідача 2 на приховування від оподаткування прибутків та доходів, а саме, на вирок районного суду від 06.12.2005 по кримінальній справі № 1-472, яким встановлено, що Приватне підприємство "І-Тімад" було створено фіктивно, тобто дії останнього не були спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги та пояснення представника Генеральної прокуратури України, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у травні 2003 року та у червні 2004 року між відповідачами було укладено усні угоди купівлі –продажу товару на загальну суму 4 018,62 грн., за умовами якої відповідач 2 поставив товар відповідачу 1, а останній –оплатив грошові кошти у повному обсязі за поставлений товар відповідачу 2, що підтверджено постановою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 06.12.2005 та належним чином оформленими первинними документами (копії накладної, податкових накладних).

На час вчинення господарських операцій відповідачі були зареєстровані у Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що відповідно до вироку Шевченківського районного суду м. Чернівці від 06.12.2005 по кримінальній справі № 1-472 встановлено лише факт не підписання ОСОБА_1 (засновником Підприємства) та не надання нею повноважень іншим особам на укладення угод на поставку товарно - матеріальних цінностей. Проте факту безтоварності або безоплатності за спірними правочинами не встановлено.

Відповідно до вимог ст. 207 Господарського кодексу України (далі - ГКУ) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин із порушенням хоча б одним і з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін чи відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За змістом цієї норми недійсною може бути визнана, зокрема, угода, укладена з метою ухилитися від сплати податків та обов'язкових платежів або безпідставно одержати з державного бюджету кошти у вигляді податку на додану вартість.

Мотивуючи судові рішення суди вірно послалися на положення ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, ст. ст. 207, 208 ГКУ, п. 5 розділу IX "Прикінцеві положення" ГКУ (436-15) .

Проте, вирішуючи питання щодо відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання угоди недійсною, судами не враховано того, що вимоги про визнання недійсною угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не можуть бути предметом позову, тому колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі.

Так, положення ст. ст.207, 208 ГКУ слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України правочин, який вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а, отже, є нікчемним.

При цьому згідно з ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов’язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому ст. 10 Закону "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі п. 11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, які вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не у резолютивній частині судового рішення.

Відповідно до ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд закриває провадження у ній.

Таким чином, зважаючи на порушення норм матеріального права, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню повністю з постановленням нової ухвали про закриття провадження у справі.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 220, 221, 223, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернівці задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Чернівецької областi від 28.02.2007 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2007 по справі № 9/286 (22а-575/07) скасувати із закриттям провадження у справі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237- 239 КАС України.