А17/237-06 Про визнання недійсним господарського зобов’язання та стягнення коштів - 09.02.2010 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську

на постанову господарського суду Дніпропетровської області від 25 грудня 2006 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14 червня 2007 року

у справі № А17/237-06

за позовом Прокурора м. Дніпропетровська в інтересах держави в особі Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську

до відповідачів: 1. Відкритого акціонерного товариства "Дніпронафтопродукт" (надалі –ВАТ "Дніпронафтопродукт"); 2. Приватного підприємства "Ванд" (надалі –ПП "Ванд")

про визнання недійсним господарського зобов’язання та стягнення 23438,00 грн., -

У серпні 2006р. позивач звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу запчастин залізничного транспорту, укладеного між ВАТ "Дніпронафтопродукт" та ПП"Ванд", оскільки даний договір укладено з метою суперечною інтересам держави та суспільства та стягнути на користь держави отримані кошти за договором в сумі 23438,00 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що укладаючи оспорюваний договір ПП "Ванд" мало намір приховувати від оподаткування отримані за угодою (господарським зобов’язанням) грошові кошти.

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 25 грудня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14 червня 2007 року, позовні вимоги задоволено частково: визнано недійсним повністю господарське зобов’язання укладене між ВАТ "Дніпронафтопродукт" та ПП"Ванд" від 02.09.2004р. № 34/126; в решті позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанцій, з яким погодився суд апеляційної інстанції, на підставі наявних у справі матеріалів справи дійшов висновку, що в порушення ст. 203 ЦК України на час укладання оспорюваного зобов’язання ПП"Ванд" не мав необхідного обсягу цивільної правоздатності, а отже, суд дійшов висновку, що спірна угода підлягає визнанню недійсною як така, що не відповідає вимогам закону. Разом з тим, суди відмовили у застосуванні наслідків недійсної угоди, передбачених ст. 208 ГК України з підстав недоведеності наміру укладання угоди з метою, суперечною інтересам держави та суспільства.

Не погоджуючись з рішенням попередніх судових інстанцій СДПІ по роботі з ВПП у м. Дніпропетровську звернулася із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, ставить питання про зміну постанови господарського суду Дніпропетровської області від 25 грудня 2006р. в частині відмови у задоволенні позовних вимог. В касаційній скарзі заявник зазначає, що матеріали справи містять належні докази, що підтверджують укладення відповідачами угоди, суперечної інтересам держави і суспільства, а тому є підстави задовольнити вимоги щодо стягнення в доход держави незаконно отриманих коштів за недійсною угодою.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено наступне.

02.09.2004р. між ПП "Ванд" та ВАТ "Дніпронафтопродукт" був укладений договір купівлі-продажу №34/126, згідно з умовами якого ПП "Ванд" (продавець) зобов’язується передати у власність, а ВАТ "Дніпронафтопродукт" (покупець) прийняти та платити товар (запчастини до залізничного транспорту згідно специфікації виставленого продавцем рахунку). Загальна вартість договору становила 25438,00грн., в тому числі ПДВ - 3906,33грн.

На виконання умов вказаного договору 17.09.2004р. згідно платіжного доручення №8823 ВАТ "Дніпронафтопродукт" здійснив передплату за товар на рахунок ПП "Ванд" у загальному розмірі 23438,00грн.

17.09.2004р. ПП "Ванд" по факту здійснення передплати було виписано податкову вкладну №102 на загальну суму 23438,00 грн., у тому числі ПДВ 3906,33грн.

ПП "Ванд" на виконання умов вказаного договору здійснив поставку і установку запасних частин (контактор ПК 753Б6У№, реле часу РВП 72М-2200УХЛ4, БРН, редуктор приводу вентилятора), про що свідчать накладна №102 від 27.09.2004р. і акт приймання-здачі робіт з установки запасних частин і комплектуючих від 27.09.2004р. на загальну суму 23438,00грн..

Задовольняючи вимоги позовної заяви щодо визнання недійсним господарського зобов’язання №34/126 від 02.09.2004р. суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, мотивували наявністю рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.09.2003р. у справі №8/301, яким були визнані недійсними установчі документи ПП "Ванд". При цьому, як встановлено судами попередніх інстанції, у справі №8/301 було визнано недійсними установчі документи ПП "Ванд" з підстав реєстрації підприємства на підставну особу.

Однак, для висновку про недійсність угоди необхідно встановлювати наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угоди недійсною. Визнання недійсними установчих документів суб’єкта підприємницької діяльності з підстав його створення без мети здійснення підприємницької діяльності, не є підставою для визнання вчинених ним з іншими суб’єктами господарювання юридично значимих дій недійсними, оскільки його контрагенти за договором можуть нести відповідальність за наявності вини.

Юридичним наслідком скасування державної реєстрації підприємства з підстав визнання його установчих документів недійсними мало бути здійснення ліквідаційної процедури, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, в тому числі держави.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину вимог, встановлених частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України.

Посилаючись на наявність обставин, що встановлюють відсутність цивільної дієздатності у однієї із сторін оспорюваної угоди, суди мали дійти висновку про нікчемність правочину.

Відповідно до ч.2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з частиною першою статті 207 ГК України, який набрав чинності 01.01.2004р., господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною першою статті 203, частиною другою статті 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Отже, органи державної податкової служби мають право звертатися до судів із позовами про визнання угод недійсними, з таким правовим наслідком як стягнення в доход держави коштів, одержаних за такими угодами.

Разом з тим, встановлені ч.1 ст. 208 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, установлених ст.250 цього Кодексу, - протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб’єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Отже, у задоволенні позовних вимог про застосування наслідків передбачених ст. 208 ГК України до господарського зобов’язання №34/126 від 02.09.2004р. необхідно відмовити з підстав пропуску строку встановленого для застосування адміністративно-господарських санкцій, передбаченого ст. 250 ГК України.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним правочину, суд застосовує вимоги статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України і закриває провадження у справі в цій частині.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що судові рішення попередніх судових інстанцій в частині визнання недійсним господарського зобов’язання № 34/126 укладеного 02.09.2004р. між ВАТ "Дніпронафтопродукт" та ПП"Ванд" підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі в цій частині позовних вимог, в іншій частині судові рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 157, 220, 221, 223, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську –залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Дніпропетровської області від 25 грудня 2006 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14 червня 2007 року в частині визнання недійсним господарського зобов’язання № 34/126 укладеного 02.09.2004р. між ВАТ "Дніпронафтопродукт" та ПП"Ванд" скасувати із закриттям провадження у справі в цій частині, а в решті - залишити без змін.