Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Сергейчука О.А.

Суддів Костенка М.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Сватко А.О.

за участю представників:

позивача: неявка;

відповідача 1: неявка;

відповідача 2: неявка;

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя

на постанову Господарського суду Запорізької області від 23.05.2006р.

та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 14.11.2006р.

у справі №13/158/06-АП

за позовом Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Технооптторг"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Ітера ЛТД"

про визнання недійсним договору

Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Запоріжжя (далі по тексту – позивач, ДПІ у Ленінському районі) звернулась до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Технооптторг" (далі по тексту – відповідач 1, ТОВ "Технооптторг") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ітера ЛТД" (далі по тексту – відповідач 2, ТОВ "Ітера ЛТД"), в якому просить: 1) визнати недійсним укладений 30.12.2004 р. між ТОВ "Технооптторг" та ТОВ "Ітера ЛТД" договір №54/2004/12, у зв’язку з укладенням його з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства відповідно до вимог ст. 207 Господарського кодексу України; 2) застосувати наслідки передбачені ст. 208 Господарського кодексу України.

Постановою Господарського суду Запорізької області від 23.05.2006р. у справі №13/158/06-АП (суддя Серкіз В.Г.) в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 14.11.2006 року у справі №13/158/06-АП (головуючий суддя – Антонік С.Г., судді Катігіна Л.П., Яценко О.М.) постанову Господарського суду Запорізької області від 23.05.2006р. скасовано. Прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсним укладений між ТОВ "Технооптторг" та ТОВ "Ітера ЛТД" договір №54/2004/12 від 30.12.2004 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

ДПІ у Ленінському районі, не погоджуючись з постановою Господарського суду Запорізької області від 23.05.2006р. та постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 14.11.2006 року у справі №13/158/06-АП, звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга ДПІ у Ленінському районі підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Предметом даного спору є визнання недійсним укладеного 30.12.2004 р. між відповідачами договору №54/2004/12 про придбання продукції виробничо-технічного призначення та металопрокат, у зв’язку з укладенням його з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства відповідно до вимог ст. 207 Господарського кодексу України та застосування наслідків передбачених ст. 208 Господарського кодексу України.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив, зокрема, з того, що оспорювана угода укладена відповідно до вимог чинного законодавства, з матеріалів справи не вбачається існування між відповідачами господарських правовідносин, які вчинені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, факт приховування відповідачами доходів від оподаткування не встановлено, як не доведено наявність мети і умислу відповідачів на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, виходив з наявності в діях відповідачів мети і умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Проте, суд касаційної інстанції не може погодитися в повній мірі з такими висновками судів попередніх інстанції, оскільки вони зроблені без повного та всебічного з’ясування обставин справи.

Так, згідно з ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін – у разі виконання зобов’язання обома сторонами – в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а в разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України правочин, вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, – нікчемним.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається, а тому позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов’язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Органи державної податкової служби, зазначені в абз. 1 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі п. 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність, а висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Частиною 1 ст. 228 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

На підставі викладеного, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в частині позовних вимог ДПІ у Ленінському районі щодо визнання недійсним укладеного 30.12.2004 р. між ТОВ "Технооптторг" та ТОВ "Ітера ЛТД" договору №54/2004/12.

В частині позовних вимог ДПІ у Ленінському районі щодо застосування наслідків недійсності договорів згідно ст. 208 Господарського кодексу України, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

За вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України. За змістом статті це можливо лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов’язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Згідно з ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, передбачені нею санкції застосовує лише суд, що відповідає ст. 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то судова колегія підтримує думку судів попередніх інстанцій про те, що вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в ч. 1 ст. 238 Господарського кодексу України.

З урахуванням викладеного, встановлені ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України санкції можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, встановлених ст. 250 цього Кодексу, тобто протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб’єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Як вбачається з матеріалів справи, днем порушення відповідачами установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності є дата укладення договору – 30.12.2004р., а позов подано ДПІ у Ленінському районі – 08.02.2006р., тобто з пропуском річного строку встановленого ст. 250 Господарського кодексу України для застосування санкцій, встановлених ч.1 ст. 208 Господарського кодексу України.

Таким чином, судами попередніх інстанцій обґрунтовано не застосовано санкції, встановлені за виконання угод, укладених з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, однак з обґрунтуванням такого рішення погодитись не можна. Водночас, помилковість мотивів відмови у задоволенні позовних вимог не може бути підставою для скасування правильного по суті рішення у цій частині. Зазначена правова позиція підтримується і Верховним судом України, зокрема у постанові від 25.09.2007р. № 07/99.

Згідно ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що постанова Господарського суду Запорізької області від 23.05.2006р. та постанова Запорізького апеляційного господарського суду від 14.11.2006 року у справі №13/158/06-АП підлягають скасуванню в частині визнання недійсним укладеного 30.12.2004 р. між ТОВ "Технооптторг" та ТОВ "Ітера ЛТД" договору №54/2004/12, а провадження в цій частині має бути закрито. В іншій частині позовних вимог постанова Запорізького апеляційного господарського суду від 14.11.2006 року у справі №13/158/06-АП має бути залишена без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя на постанову Господарського суду Запорізької області від 23.05.2006р. та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 14.11.2006 року у справі №13/158/06-АП задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Запорізької області від 23.05.2006р. у справі №13/158/06-АП в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним укладеного 30.12.2004 р. між ТОВ "Технооптторг" та ТОВ "Ітера ЛТД" договору №54/2004/12 скасувати.

Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 14.11.2006 року у справі №13/158/06-АП в частині задоволення позовних вимог щодо визнання недійсним укладеного 30.12.2004 р. між ТОВ "Технооптторг" та ТОВ "Ітера ЛТД" договору №54/2004/12 скасувати.

Закрити провадження у справі в цій частині.

В решті – постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 14.11.2006 року у справі №13/158/06-АП залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.