Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

при секретарі: Сторчоус Н.А.,-

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення (далі –УПСЗН) в Київському районі

міста Сімферополя Автономної Республіки (далі –АР) Крим, Міністерства праці та соціальної політики АР Крим, Управління захисту населення постраждалого від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС про стягнення грошових сум та компенсації за продукти харчування, за касаційною скаргою начальника УПСЗН в Київському районі міста Сімферополя АР Крим на постанову Апеляційного суду АР Крим від 08 квітня 2008 року, -

У квітні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що він, як інвалід ІІ групи, учасник ліквідації аварії на ЧАЕС 1 категорії відповідно до положень п.14 ст. 20 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991р. №796-ХІІ (далі – Закон №796-ХІІ (796-12) ) має право на компенсацію 50% вартості продуктів харчування за медичними показниками. У зв’язку з тим, що з вини відповідача він не отримав вказану компенсацію з березня по жовтень 2004 року та за березень 2007 року позивач просив суд зобов’язати УПСЗН в Київському районі

міста Сімферополя АР Крим провести розрахунок компенсації за вказаний період з урахуванням індексу інфляції, відшкодувавши на його користь моральну шкоду у розмірі 1000грн.

Постановою Сімферопольського районного суду АР Крим від 08.11.2007р. в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Апеляційного суду АР Крим від 08.04.2008р. апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Сімферопольського районного суду АР Крим від 08.11.2007р. скасовано. Ухвалено нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено, зобов’язано УПСЗН в Київському районі міста Сімферополя провести розрахунок грошової компенсації позивачу за продукти харчування за період з березня по жовтень 2004 року і за березень 2007 року з урахуванням інфляції та стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1000грн.

В касаційній скарзі УПСЗН в Київському районі міста Сімферополя, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить постанову Апеляційного суду АР Крим від 08.04.2008р. скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що звертаючись до УПСЗН за виплатою компенсації, позивач не надав всі необхідні документи, а саме –вкладку до посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, передбачену пунктом 3 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997р. №51 (51-97-п) .

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду виходила з того, що право на вказану пільгу визначено Законом №796-ХІІ (796-12) та посвідченням позивача, а порушення порядку видачі вкладки не відміняє його право на вказану пільгу і після надання вкладки відповідач мав нарахувати і виплатити компенсаційні виплати.

Такий висновок суду апеляційної інстанції є правильним, з огляду на наступне.

Відповідно до п.14 ст. 20 Закону №796-ХІІ, особам, віднесеним до категорії 1 (п.1 ст.14), надаються гарантовані державою компенсації та пільги, зокрема щодо забезпечення продуктами харчування за медичними нормами з обов’язковим прикріпленням до відповідних магазинів за місцем проживання. Зазначеним особам компенсується 50 процентів вартості продуктів харчування за медичними нормами, встановлюваними Міністерством охорони здоров’я України.

Частиною 3 ст.65 цього ж Закону визначено, що посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.

Таким чином, наявність права позивача на отримання вказаних виплат передбачена законом, і цього не заперечує представник відповідача, а тому відмова у їх виплаті з мотивів відсутності документів, які повинен надати відповідач, є формальною і такою, що порушує конституційне право особи на соціальний захист. Вказані мотиви можуть бути лише підставою для відстрочення виплат до надання всіх необхідних документів, але не для відмови в цілому.

Згідно із ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч.2 ст. 21 КАС України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

Згідно із ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 225 КАС України, суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

Згідно п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди"від 31.03.1995р. №4 (v0004700-95) , відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача; наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з’ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Задовольняючи вимоги щодо відшкодування моральної шкоди, суд апеляційної інстанції нічим не обґрунтував своє твердження про доведеність заподіяння відповідачем такої шкоди позивачу, а тому постанова Апеляційного суду АР Крим від 08.04.2008р. в частині стягнення з УПСЗН в Київському районі міста Сімферополя АР Крим на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 1000грн. підлягає скасуванню, з постановленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову. В решті оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін.

З огляду на викладене та керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 225, 230, 232 КАС України, суд,-

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення в Київському районі міста Сімферополя Автономної Республіки Крим – задовольнити частково .

Постанову Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 08 квітня 2008 року – скасувати в частині стягнення з Управління праці та соціального захисту населення в Київському районі міста Сімферополя Автономної Республіки Крим на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 1000 гривень, постановивши в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову. В решті постанову Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 08 квітня 2008 року залишити без змін.

постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена за винятковими обставинами лише у випадках, з підстав, у строки та в порядку, які визначені статями 235- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.