Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,

розглянула у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ПП ОСОБА_1 на постанову Господарського суду Запорізької області від 27.03.2006 року та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 07.06.2006 року по справі № 13/161/06-АП за позовом ПП ОСОБА_1 до Бердянської ОДПІ про скасування податкового повідомлення-рішення.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія:

Приватним підприємцем ОСОБА_1 подано позов до Бердянської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області (правонаступник - Бердянська об'єднана державна податкова інспекція Запорізької області) про скасування податкового повідомлення-рішення від 21.10.2005 року № 0000012310/0 та визнання протиправними дій посадових осіб Бердянської ОДПІ Запорізької області в частині проведення позапланової перевірки.

Постановою Господарського суду Запорізької області від 27.03.2006 року, залишеною без змін ухвалою Запорізького апеляційного адміністративного суду від 07.06.2006 року, в задоволенні позову ПП ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішенні мотивовані тим, що позивач не підтвердив суми, віднесені до податкового кредиту, відповідними документами обліку та не звернувся до органу державної податкової служби з відповідною заявою в порядку підпункту 7.2.6 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , а також правомірністю визначення відповідачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість із застосування штрафної санкції, передбаченої підпунктом 17.1.3 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) .

Не погоджуючись зі вказаними судовими рішеннями, позивач 07.07.2006 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08.06.2007 року касаційна скарга прийнята до провадження суду, по ній відкрито касаційне провадження.

В касаційній скарзі позивач послався на порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень, просив їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, судові рішення - без змін з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позапланову перевірку господарської діяльності позивача було здійснено у відповідності статті 11-1 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" у зв'язку з веденням оперативно-розшукової справи відносно нього.

За результатами проведеної перевірки відповідачем було складено акт № 195/23-07/2968708850 від 14.10.2005 року, яким встановлено порушення підпункту 7.4.5 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , згідно якого не дозволяється включати до податкового кредиту будь-які витрати по сплаті податку не підтверджені податковими накладними.

Спірним податковим повідомленням-рішенням від 21.10.2005 року № 0000012310/0 позивачу визначено зобов'язання з податку на додану вартість та застосовано штрафну санкцію.

Посилання позивача в касаційній скарзі на те, що судами не було надано належної оцінки доказам, що містяться в матеріалах справи які, на його думку, підтверджують право на включення відповідних сум до податкового кредиту не можуть бути прийняті до уваги, оскільки в матеріалах справи наявні документи - податкові накладні за період з 01.07.2003 року по 01.07.2005 року, які підтверджують виключно реалізацію товарів.

Згідно підпункту 7.4.1 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до абзацу 2 підпункту 7.4.5 вказаного Закону у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у цьому підпункту документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством.

Обставини справи свідчать, що приватним підприємцем ОСОБА_1 взагалі не надано будь-яких документів, які б підтверджували правомірність включення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у складі ціни за придбані товари (роботи, послуги).

Не можуть бути також прийняті до уваги доводи позивача про неправомірність проведеної перевірки, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій, зроблених у відповідності з нормами матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст. 224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 220-1, 224, 231 та ч.5 ст. 254 КАС України, колегія -

Касаційну скаргу ПП ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Запорізької області від 27.03.2006 року та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 07.06.2006 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня їх відкриття.