Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

суддів – Смоковича М.І.

Горбатюка С.А.

Мороз Л.Л.

Чумаченко Т.А.

Мироненка О.В. (суддя –доповідач)

провівши розгляд справи в порядку письмового провадження за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради про стягнення недоотриманнх коштів па оздоровляння за 2003-2005, 2007-2008 роки за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради на постанову Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 жовтня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2008 року,

У вересні 2008 року позивачка звернулася в суд із позовом до Управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради про стягнення недоотриманнх коштів па оздоровляння за 2003-2005, 2007-2008 роки. Свої вимоги мотивує тим, що вона, є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської АЕС і є інвалідом 2 групи 1 категорії. Просить визнати дії відповідача в частині невиплати щорічної компенсації на оздоровлення за 2003-2005, 2007-2008 роки неправомірними та стягнути з відповідача недоплату з вказаних виплат за 2003-2008 роки у сумі 7514 грн. 90 коп.

Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 жовтня 2008 року позов задоволено. Зобов’язано відповідача виплатити за рахунок коштів Державного бюджету України на користь позивачці недоплачену суму допомоги на оздоровлення за 2003 рік в розмірі 898 грн. 30 коп., 2004 рік в розмірі 998 грн. 30 коп., за 2005 рік в розмірі 1283 грн. 30 коп., за 2007 рік в розмірі 1880 грн., за 2008 рік в розмірі 2455 грн., а всього 7514 грн. 90 копійок. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, позивач та відповідач звернулися зі скаргами до суду апеляційної інстанції щодо скасування зазначеного вище рішення.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2008 року апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись із судовими рішеннями, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій, відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню. Постанова суду першої та ухвала суду апеляційної інстанцій підлягають скасуванню. Справа –направленню на новий розгляд до суду першої інстанції з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення, суд вірно зазначив про те, що розмір виплат, передбачений Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) визначається не постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року за №836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) , а ст. 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", відповідно до положень якої позивачу має виплачуватись щорічна допомога на оздоровлення у розмірі 5 мінімальних заробітних плат.

Зі справи вбачається та вірно встановлено судом, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської АЕС і є інвалідом 2 групи 1 категорії. Просить визнати дії відповідача в частині невиплати щорічної компенсації на оздоровлення за 2003-2005, 2007-2008 роки неправомірними та стягнути з відповідача недоплату з вказаних виплат за 2003-2008 роки у сумі 7514 грн. 90 коп.

Відповідно до ст. 48 Закону України N 796-XII учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, що є інвалідами 2 групи, виплачується щорічна допомога на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат. При цьому, розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Згідно з ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зі змісту вимог законів України про встановлення розмірів мінімальних заробітних плат на 2005-2006 роки не вбачається будь-яких обмежень щодо можливостей застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації норми ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Встановлений постановою Кабінету Міністрів України №836 (836-96-п) у 1996 році розмір щорічної допомоги на оздоровлення громадянам, які постраждали від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, не змінювався і не відповідає розміру, встановленому іншими законами України.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України в разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Відповідно до статті 63 Закону № 796-ХІІ фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону (796-12) , здійснюється за рахунок державного бюджету.

Ухвалюючи рішення про стягнення з Управління праці та соціального захисту населення на користь позивача певних сум, судом не з’ясовано, чи були відповідні перерахування бюджетних коштів на рахунок відповідача для виплати сум згідно Закону № 796-ХІІ (796-12) ; з якого розрахунку на кожну особу надходили ці кошти; чи має право відповідач проводити заявлені позивачем виплати за рахунок інших платежів, тощо.

Рішення суду мотивоване тим, що при нарахуванні позивачу виплат відповідач виходив з положень ст. 63 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи"фінансування витрат, пов’язаних з реалізацією цього Закону здійснюється за рахунок Державного бюджету та Постанови Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"від 26 липня 1996 року №836 (836-96-п) , якою встановлені розміри виплат, виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету України.

Залишаючи без змін постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не врахував те, що адміністративний суд може лише визнавати дії суб’єктів владних повноважень незаконними та покласти обов’язок на відповідача провести нарахування та виплату належних сум відповідно до закону за відповідний рік, і не є уповноваженим органом проводити розрахунок суми заборгованості.

З огляду на викладене, постанова суду першої та ухвала суду апеляційної інстанцій не відповідають обставинам справи наданим доказам та нормам процесуального права, тому вона підлягає скасуванню.

Для вирішення даного спору з урахуванням наведених вище норм матеріального права і висновків суду касаційної інстанції необхідно встановлювати нові обставини щодо правильності визначення розміру компенсаційних виплат позивачу та давати їм належну правову оцінку, що відповідно до ч.1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не може зробити суд касаційної інстанції, тому зазначену справу слід направити в суд першої інстанції на новий судовий розгляд.

За правилами ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 227, 230 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради задовольнити частково.

Постанову Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 жовтня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2008 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 237 КАС України.