Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Сергейчука О.А.

Суддів Конюшка К.В.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Сватко А.О.

за участю представників:

позивача: Лата Н.Ф.;

відповідача: Урсуляк Н.П.;

розглянувши касаційну скаргу Кам’янець-Подільської об’єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області

на постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 29.06.2006 р.

у справі №16/247-НА

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Синевир"

до Кам’янець-Подільської об’єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення Кам’янець-Подільської ОДПІ від 26.07.2005 р. №0002112341/0 та його скасування, скасування рішень

Товариство з обмеженою відповідальністю "Синевир" (далі по тексту – позивач, ТОВ "Синевир") звернулось до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Кам’янець-Подільської об’єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області (далі по тексту – відповідач, Кам’янець-Подільська ОДПІ) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення Кам’янець-Подільської ОДПІ від 26.07.2005 р. №0002112341/0 та його скасування, скасування рішень про результати розгляду скарг.

Постановою Господарського суду Хмельницької області від 26.12.2005 р. у справі №16/247-НА (суддя Магера В.В.) позовні вимоги задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення від 26.07.2005 р. №0002112341/0 в частині нарахування ТОВ "Синевир" податкового зобов’язання зі сплати податку на додану вартість на загальну суму 684 грн., в тому числі 456 грн. основного платежу та 228 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 29.06.2006 р. у справі №16/247-НА (головуючий суддя Голубєва Г.К., судді Горшкова Н.Ф., Майор Г.І.) постанову Господарського суду Хмельницької області від 26.12.2005 р. змінено. Позовні вимоги задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення від 26.07.2005 р. №0002112341/0 в повному обсязі. В решті позовних вимог відмовлено.

Кам’янець-Подільська ОДПІ, не погоджуючись з постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 29.06.2006 р. у справі №16/247-НА, звернулась з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та залишити в силі постанову Господарського суду Хмельницької області від 26.12.2005 р. у даній справі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга Кам’янець-Подільської ОДПІ не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Кам’янець-Подільською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.07.2005 р. №0002112341/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 7329439,50 грн., в тому числі: 4886 293 грн. основного платежу та 2443146,50 грн. штрафних санкцій.

Зазначене податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем на підставі акту "Про результати комплексної планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства ТОВ "Синевир" за період з 01.04.04 р. по 31.03.05 р." від 22.07.2005р. №211/231/30614668 (далі по тексту – Акт перевірки).

Відповідно до висновків Акту перевірки, позивачем в порушення вимог п.п. 7.4.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 4886293 грн. за податковими накладними виданими ТОВ "Ландшафт". Податкові накладні виписані ТОВ "Ландшафт" не можуть братися до уваги, оскільки рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 29.10.2004 р. визнано недійсними з моменту реєстрації статут, установчий договір та свідоцтво платника податку на додану вартість вказаного підприємства.

Згідно з п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на час формування позивачем спірного податкового кредиту) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що факт проведення позивачем господарських операцій з ТОВ "Ландшафт" стосовно придбання товару підтверджується документально, а саме договором купівлі-продажу, накладними, податковими накладними та банківськими виписками.

Крім того, встановлено, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 29.10.2004 р. у справі №2-5388/10 визнано недійсними з моменту реєстрації статут, установчий договір та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ "Ландшафт".

Поряд з цим, Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до п. п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв’язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. А згідно п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними підпунктом документами.

До того ж згідно з п. п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Порушень позивачем порядку відображення в деклараціях з податку на додану вартість сум податкових зобов’язань відповідачем не встановлено, а порушення контрагентами позивача податкового законодавства, на думку судової колегії, не є підставою для висновку про порушення саме позивачем п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об’єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів бухгалтерського обліку в підтвердження такого проведення, у тому числі податкових накладних.

При цьому, судова колегія звертає увагу на те, що Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) не ставив в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання від’ємного значення суми поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставило цей факт у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Якщо контрагенти позивача не виконали свого зобов’язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції погоджується з обґрунтованістю висновків судів попередніх інстанцій відносно правомірного віднесення позивачем сум податку у розмірі 4886293 грн. до податкового кредиту за спірними накладними.

Згідно ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судом апеляційної інстанції належним чином з’ясовано обставини справи та дано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування постанови Житомирського апеляційного господарського суду від 29.06.2006 р. у справі №16/247-НА не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Кам’янець-Подільської об’єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області на постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 29.06.2006 р. у справі №16/247-НА залишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 29.06.2006 р. у справі №16/247-НА залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.