3/294-13/479/06-АП Про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення - 28.01.2010 Прийняття

Постановою Господарського суду Запорізької області від 27.02.2007, залишеною без змін ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 29.05.2007, позов задоволено: визнано нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя від 15.12.2004 № 0001422303/0-714 про визначення приватному підприємству "ТЕР"(ПП "ТЕР") податкового зобов’язання в сумі 30280,15 грн. за платежем із штрафних (фінансових) санкцій, накладених на підставі пункту 1 ст. 17 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг"від 01.06.2000 № 1776-ІІІ ( Закон № 1776-ІІІ (1776-14) ).

Висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову обґрунтований тим, що позивач, відпускаючи на АЗС по талонах пальне, розрахунок за яке був здійснений його покупцями в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок позивача, правомірно не проводив такі операції через реєстратор розрахункових операцій, оскільки такі операції не є розрахунковими, що виключає відповідальність позивача на підставі пункту 1 ст.17 Закону № 1776. Суди попередніх інстанцій також виходили з невідповідності спірного податкового повідомлення-рішення пунктам 1.2, 1.3, 1.9 ст.1, пункту 6.1 ст.6 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними фондами", ст.ст. 14, 15 Закону України "Про систему оподаткування".

В касаційній скарзі ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, зокрема, ст.ст. 1, 3, 10, 11, 12 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що фактичною підставою для застосування до позивача фінансових санкцій у сумі 30280,15 грн. на підставі пункту 1 ст. 17 Закону № 1776-ІІІ згідно податкового повідомлення-рішення від 15.12.2004 № 0001422303/0-714 слугувала така обставина, як відпуск позивачем в період з 01.10.2003 р. по 12.10.2004 р. на АЗС через паливно-роздавальну колонку пального загальною вартістю 6056,03 грн. по талонах без проведення цих операцій через реєстратор розрахункових операцій. Зазначене пальне в обліку позивача значилося як продане, розрахунок за яке покупцями був здійснений в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок позивача.

Відповідно до пункту 1 ст. 3 Закону № 1776-ІІІ суб’єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та (або в безготівковій формі) із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо при продажу товарів ( надані послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов’язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом (1776-14) , із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

На території України у сферах, визначених цим Законом (1776-14) , дозволяється реалізовувати та застосовувати лише ті реєстратори розрахункових операцій вітчизняного та іноземного виробництва, які включені до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій та конструкція і програмне забезпечення яких відповідає конструкторсько-технологічній та програмній документації виробника (частина 1 ст.12 цього Закону).

Згідно з частиною 1 ст. 13 названого Закону вимоги щодо реалізації фіскальних функцій реєстраторами розрахункових операцій для різних сфер застосування встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Вимог щодо реалізації фіскальних функцій реєстраторами розрахункових операцій для різних сфер застосування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2002 № 199 (199-2002-п) , уповноважено Державну комісію з питань впровадження електронних систем і засобів контролю та управління товарним і грошовим обігом встановлювати додаткові, порівняно із встановленими зазначеною постановою, вимоги щодо реалізації фіскальних функцій спеціалізованими реєстраторами для конкретних сфер застосування.

Пунктом 2 Положення про Державну комісію з питань впровадження електронних систем і засобів контролю та управління товарним і грошовим обігом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.1997 р. № 81 (81-97-п) , чинною до скасування постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1231 (1231-2005-п) , Державна комісія визначена постійно діючим органом при Кабінеті Міністрів України.

Протокольним рішенням Державної комісії з питань впровадження електронних систем і засобів контролю та управління товарним і грошовим обігом від 27.06.2002 р. № 13 затверджені Технічні вимоги до спеціалізованих електронних контрольно-касових апаратів для автозаправних станцій (Технічні вимоги) (vg013229-02) . Пунктом 15 Технічних вимог (vg013229-02) встановлено, що в режимі реєстрації відпускання пального ЕККА повинен забезпечувати у єдиному нерозривному технологічному процесі: управління відпусканням пального; реєстрацію об’єму (в літрах) та вартості (у гривнях) відпущеного пального кожного найменування окремо за готівкою та кожною безготівковою формами оплати; відображення на індикаторі оператора стану кожного роздавального крана паливно-роздавальної колонки, а також для кожної замовленої дози –поточної інформації про об’єм відпущеного пального (у літрах) через цей роздавальний кран; дебетування платіжних карток; друкування платіжних чеків установленої форми, які додатково містять номери паливно-роздавальних колонок, через які здійснювалося відпускання пального, об’єм (у літрах) і вартість (у гривнях) фактично відпущеного пального. При попередній оплаті (оплата пального, яка проводиться перед початком його відпускання) друкування чека повинно здійснюватися до початку відпускання пального, при оплаті за фактично відпущене пальне –після закінчення його відпускання (встановлення роздавального крана в паливно-роздавальну колонку) (пункт 16 Технічних вимог (vg013229-02) ).

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що операції по відпуску пального на АЗС через паливно-роздавальну колонку, в тому числі попередньо оплаченого, повинні проводитися через реєстратор розрахункових операції, який відповідає спеціально встановленим вимогам щодо конструкції, забезпечує реєстрацію відпускання пального та виключає можливість останньої без фіксації фіскальним блоком інформації про об’єм відпущеного пального та його вартості.

Пунктом 7 Додатку до постанови Кабінету Міністрів України "Про терміни переведення суб’єктів підприємницької діяльності на облік розрахункових операцій у готівковій та безготівковій формі із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій"від 07.02.2001 № 121 (121-2001-п) (зі змінами, внесеними згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 р. N 151 (151-2003-п) та від 10.12.2003 № 1905 (1905-2003-п) ) реєстратори розрахункових операцій для роздрібної торгівлі нафтопродуктами (крім роздрібної торгівлі через контейнерні автозаправні станції) у містах Києві та Севастополі, адміністративних центрах областей запроваджуються з 1 квітня 2003 року.

З огляду на це ПП "ТЕР"повинно було проводити розрахункові операції по відпуску пального на АЗС через паливно-роздавальну колонку в період з 01.10.2003 по 12.10.2004 через реєстратор розрахункових операцій, який внесений до Державного реєстру для використання саме для таких операцій (роздрібна торгівля на АЗС), а відтак висновок суду про відсутність з боку позивача порушення вимог пункту 1 ст. 3 Закону № 1776-ІІІ не відповідає встановленим обставинам справи та правильному застосуванню цього пункту.

Застосовані до позивача фінансові санкції відповідно до статті 238 Господарського кодексу України є адміністративно-господарськими санкціями. Згідно зі статтею 250 цього Кодексу адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб’єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб’єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Фінансові санкції за здійснення розрахунків без застосування реєстратора розрахункових операцій за період з 01.10.2003 по 14.12.2003 включно на загальну суму 1041,70 грн. застосовані до позивача за межами річного терміну з дня порушення позивачем вимог пункту 1 ст. 3 Закону № 1776-ІІІ (а. а. с.15-19 т.1), у зв’язку з чим такі фінансові санкції в сумі 5208,50 грн. (1041,70 грн.х5=5208,50 грн.) є неправомірними, а податкове повідомлення-рішення, прийняте контролюючим органом щодо цих санкцій, підлягає скасуванню як протиправне.

Повноваження органів державної податкової служби щодо застосування штрафних санкцій за порушення норм Закону від 01.06.2000 р. №1776-ІІІ (1776-14) передбачені статтею 17 цього Закону. Однак, податкове повідомлення-рішення, в якому штрафні (фінансові) санкції визначені як податкове зобов'язання, може бути прийняте лише при порушенні податкового законодавства, що випливає з положень статей 14, 15 Закону України "Про систему оподаткування", пунктів 1.2, 1.9 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

З огляду на це позивачу необґрунтовано визначено суму фінансових санкцій за порушення, які не є порушеннями вимог податкового законодавства, сумою податкового зобов'язання, у зв’язку з чим спірне податкове повідомлення-рішення підлягає також скасуванню в частині визначення суми штрафних (фінансових) санкцій, накладених правомірно (25071,65 грн. = 30280,15 грн. –5208,50 грн.) сумою податкового зобов’язання.

Враховуючи правильність висновку судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність законних підстав для застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 5208,50 грн. та для визначення суми застосованих до позивача санкцій сумою податкового зобов’язання, ухвалені у справі судові рішення підлягають зміні, а позов –частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя задовольнити частково, змінити постанову Господарського суду Запорізької області від 27.02.2007 та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 29.05.2007.

Позов задовольнити частково, скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя № 0001422303/0-714 від 15.12.2004 в частині застосування до приватного підприємства "ТЕР"штрафних (фінансових) санкцій в сумі 5208,50 грн. та в частині визначення штрафних (фінансових) санкцій в сумі 25071,65 грн. сумою податкового зобов’язання приватного підприємства "ТЕР".