Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Бим М.Є. (доповідач), Гончар Л.Я., Харченка В.В., Чалого С.Я., Черпіцької Л.Т.

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2009 року у справі №17/174/07-АП за позовом Мелітопольського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю "Товари народного вжитку"про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

У серпні 2007 року Мелітопольський міжрайонний прокурор в інтересах держави в особі Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Товари народного вжитку"про стягнення 33405,72 грн. адміністративно –господарських санкцій за незайняті інвалідами робочі місця та 611,22 грн. пені.

Постановою господарського суду Запорізької області від 02 серпня 2007 року позов задоволено у повному обсязі.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2009 року постанова суду першої інстанції скасована та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та залишити в силі постанову суду першої інстанції, яку вважає законною та обґрунтованою.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Судом встановлено, що відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою 10-ПІ середньооблікова кількість штатних працівників на підприємстві відповідача у 2006 році склала 140 осіб. Відповідно до нормативу, передбаченого ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"у відповідача мали бути працевлаштовані інваліди в кількості 6 осіб. Фактично, на підприємстві відповідача у 2006 році були працевлаштовані інваліди у кількості 4 осіб.

Згідно ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Порядок реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, строки подання йому звітів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, зарахування кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, контролю за виконанням нормативів робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо їх реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, подачі щорічного звіту та сплати ними адміністративно-господарських санкцій, а також надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відділення Фонду соціального захисту інвалідів з метою контролю за виконанням нормативу робочих місць, передбаченого частиною першою цієї статті, мають право в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України, здійснювати перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, подачі ними звітів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, у тому числі шляхом зарахування, та сплати ними адміністративно-господарських санкцій.

Статтею 20 вищевказаного Закону передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського Кодексу України.

З огляду на приписи статті 238 Господарського кодексу України, до суб’єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, та за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин відповідно до статті 218 цього Кодексу є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відтак, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.

Так, згідно до статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"від 21 березня 1991 року, забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

В силу частини 3 статті 18-1 цього Закону державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Покладення на підприємства, установи, організації громадських організацій інвалідів, які використовують найману працю, обов’язку працевлаштування інвалідів, передбачає виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, створення для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечення інших соціально-економічних гарантій, а також надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів.

В матеріалах справи наявні докази того, що відповідачем вживались залежні від нього заходи для недопущення господарського правопорушення щодо працевлаштування інвалідів, а саме: наказом по підприємству №54а "Т"від 29.03.2004 року з метою виконання встановленого нормативу введено до штатного розкладу 3 додаткові посади для працевлаштування інвалідів; за формою №3-ПН здійснено щомісячне інформування Мелітопольського міського центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів; здійснено публікацію оголошень щодо працевлаштування інвалідів у місцевих засобах масової інформації; відповідач також ініціював звернення на ім’я голови Мелітопольського "Союзу захисту інвалідів України"та голови ТО УТОГ з приводу направлення інвалідів та з’ясування їх потреб у працевлаштуванні.

Як свідчать матеріали справи, у 2006 році пропозицій від Мелітопольського міського центру зайнятості не надходило. Самостійних звернень інвалідів на підприємство відповідача не надходило. Матеріали справи також не містять доказів відмовити відповідача у працевлаштуванні інвалідів.

Тобто, відповідач здійснював всі залежні від нього заходи для забезпечення необхідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Оскільки роботодавець вжив необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, то суди дійшли правильного висновку про те, що застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій у зв’язку з меншою, ніж установлено нормативом, середньообліковою чисельністю працюючих інвалідів, є безпідставним.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що апеляційним судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно ч.3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відхилити, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2009 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, у строки та порядку, визначених ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.