Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого: судді-доповідача Бим М.Є.

суддів: Гончар Л.Я., Харченка В.В., Чалого С.Я.. Черпіцької Л.Т.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2008 року у справі №2-а-50/2007 за позовом ОСОБА_3 до Управління праці та соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації про визнання дій неправомірними та зобов’язання виплатити недоотриману разову грошову допомогу до 5-ого травня, -

У травні 2007 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації про визнання дій неправомірними, зобов’язання виплатити недоотриману разову грошову допомогу до 5-ого травня за 2004-2007р.р., стягнення 1249, 26 грн. в рахунок відшкодування інфляційних витрат та три проценти річних від прострочених сум платежів в розмірі 421, 01 грн., а всього 12264, 07 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що він є інвалідом війни першої групи. Відповідно до ч.5 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"щорічно до 5 травня інвалідам війни першої групи виплачується одноразова грошова допомога в розмірі десяти мінімальних пенсій за віком, але всупереч вимогам Закону грошова допомога йому виплачена не у повному розмірі.

Постановою Звенигородського районного суду Черкаської області від 14 червня 2007 року позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2008 року постанова суду першої інстанції скасована та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Звенигородської райдержадміністрації на користь позивача недоплачену щорічну разову грошову допомогу як інваліду війни першої групи за 2004, 2005 та 2007 роки у сумі 7403, 80 грн., 450, 02 грн. - в рахунок відшкодування втрат від інфляції внаслідок несвоєчасно проведених виплат, три проценти річних від прострочених сум платежів в розмірі 301, 33 грн. та 66, 50 грн. - понесених витрат по оплаті за надану юридичну допомогу. В решті позову відмовлено.

В касаційній скарзі відповідач скасувати зазначене вище судове рішення як таке, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено та з цим погоджуються сторони, що позивач є інвалідом війни першої групи.

Задовольняючи позов в частині виплат одноразової грошової допомоги до 5 травня суди попередніх інстанцій виходили з того, що для врегулювання спірних правовідносин у цій справі пріоритетними є норми Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

Такий висновок зроблений судами з порушенням правил застосування норм матеріального права.

Частиною 5 статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"передбачено, що інвалідам війни І групи виплачується разова грошова допомога у розмірі 10 мінімальних пенсій за віком.

Однак Законами України "Про Державний бюджет України"на відповідні роки встановлено виплату цієї допомоги інвалідам І групи у 2004 –195 грн., у 2005 –400 грн., у 2006 –400 грн., у 2007–450 грн.

Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам бойових дій та інвалідам війни.

При цьому дія статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"на час виникнення спірних правовідносин була зупинена Законами України "Про Державний бюджет України"на 2006,2007 роки.

Однак, суди, задовольняючи позов, не врахували вище зазначених норм матеріального права про зупинення дії норми, за якою позивач мав право на отримання допомоги в більшому розмірі. Тобто, суди застосували недіючу норму права.

Посилання судів на Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 та від 09.07.2007 року, якими визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними), деякі положення Законів України "Про державний бюджет України на 2004 рік" (1344-15) та "Про державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , у тому числі і положення пунктів, якими зупинено на 2007 рік дію частину 5 статей 12, 13, 14 та 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"в частині визначення розміру виплати щорічної разової грошової допомоги колегія суддів вважає помилковим, оскільки це рішення було прийнято після закінчення строку виплати цієї допомоги.

Згідно з ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Закони України "Про Державний бюджет України"на відповідні роки були прийняті пізніше, а тому його норми мають пріоритет над нормами Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

Слід також зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Тобто, рішення Конституційного Суду України мають перспективну дію.

На момент виникнення спірних відносин, а саме на дату нарахування і виплати позивачу органами праці та соціального захисту населення відповідних коштів, а саме в квітні - положення Закону України "Про Державний бюджет України"на відповідні роки були діючими.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порушень ст. 19 Конституції України відповідачем у спірних відносинах на час проведення виплат не вбачається.

Судами попередніх інстанцій обставини справи встановлені повно, але неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.

Зазначена обставина відповідно до ст. 229 КАС України є підставою для скасування постановлених у справі судових рішень та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволені позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 222, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації –задовольнити.

Скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2008 року, та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до Управління праці та соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації про визнання дій неправомірними, зобов’язання виплатити недоотриману разову грошову допомогу до 5-ого травня за 2004-2007р.р., стягнення 1249, 26 грн. в рахунок відшкодування інфляційних витрат та три проценти річних від прострочених сум платежів в розмірі 421, 01 грн., а всього 12264, 07 грн. –відмовити.

постанова набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, у строки та порядку, визначених ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.