Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого: судді Харченка В.В.

Суддів: Бим М.Є.

Гончар Л.Я.

Чалого С.Я.

Черпіцької Л.Т.

Секретар судового

засідання Ніколенко Г.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві справу за касаційною скаргою ВАТ "Електрометалургійний завод "Дніпроспецсталь"ім. А.М. Кузьміна"на постанову господарського суду Запорізької області від 14 січня 2008 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2008 року у справі за позовом Прокурора Заводського району м. Запоріжжя в інтересах Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ВАТ "Електрометалургійний завод "Дніпроспецсталь"ім. А.М. Кузьміна" про стягнення адміністративно-господарських санкцій,-

Прокурор Заводського району м. Запоріжжя в інтересах Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до суду з позовом до ВАТ "Електрометалургійний завод "Дніпроспецсталь"ім. А.М. Кузьміна" про стягнення адміністративно-господарських санкцій.

Постановою господарського суду Запорізької області від 14 січня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2008 року, позовні вимоги Прокурора Заводського району м. Запоріжжя в інтересах Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задоволено частково, стягнуто з ВАТ "Електрометалургійний завод "Дніпроспецсталь"ім. А.М. Кузьміна" на користь Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів 1498854, 96 грн. адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця в 2004 році.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій ВАТ "Електрометалургійний завод "Дніпроспецсталь"ім. А.М. Кузьміна"в касаційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, пояснення осіб, що беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарг, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Приймаючи рішення суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до вимог ст..19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) для підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця.

Виходячи з цієї норми, на підприємства (об’єднання), установи та організації покладено обов’язок самостійно встановлювати норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів відповідно до законодавства. Норматив створення робочих місць для інвалідів встановлюється щорічно на весь рік, який є звітним періодом.

Норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів розраховується наступним чином: 8201 (середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу у 2004р.) х 4 (4% від загальної чисельності працюючих) : 100 = 328,04, що шляхом арифметичного округлення становить –328 (чисельність інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно чотирьохвідсоткового нормативу).

Зазначена середньооблікова кількість інвалідів, які повинні працювати на підприємстві у спірний період (328) вказана і у звіті відповідача, який був наданий останнім до Фонду соціального захисту інвалідів.

В той же час відповідно до того ж звіту по формі №10-ПІ середньооблікової кількості штатних працівників, яким встановлено інвалідність у спірний період складає 181 особу. Проте суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку, що середньооблікова кількість інвалідів становить 184 особи.

Відповідно до ч.1 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"підприємства /об’єднання/, установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою ст..19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об’єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Пунктом 4 Порядку сплати підприємствами /об’єднаннями/, установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.01р. №1767 (1767-2001-п) , передбачено, що штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.

Разом з тим, відповідач вказаних штрафних санкцій в добровільному порядку не сплатив.

Таким чином, факт вчинення правопорушення, а саме не працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого нормативу, доведений матеріалами справи.

Відповідачем частково порушено норми законодавства.

Пунктом 12 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95р. №314 (314-95-п) , встановлено, що державна служба зайнятості веде облік робочих місць підприємств, на які можуть бути працевлаштовані інваліди.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Разом з тим, підприємства у відповідності до п.5 та п.14 вказаного Положення (314-95-п) розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, у межах нормативу повинні створювати за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів, інформувати державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

В матеріалах справи містяться звіти за 2004р. за формою № 3-ПН про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках, які були подані до Заводського центру зайнятості. Згідно з цими звітами було зазначено двадцять вакансій, на яких може бути використана праця інвалідів, що недостатньо для виконання нормативу, передбаченого ст.. 19 Закону, тобто підприємство не прагнуло працевлаштувати інвалідів у належній кількості. Це підтверджується також листом Заводського центру зайнятості м. Запоріжжя № 316 від 06.06.2005р.

В той же час відповідач не звертався до інших уповноважених органів, що перелічені в ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", зокрема до управління праці та соціального захисту населення Заводської районної адміністрації Запорізької міської ради, що підтверджується відповідним листом № 1910 від 02.06.2005р.

Хоча, як свідчить лист №103-45 від 11.02.2004р. підписаний виконуючим обов’язки заступника голови правління (по кадрам та соціальному розвитку) з додатком (перелік місць на яких можливе працевлаштування інвалідів), на підприємстві було створено 718 місць для працевлаштування інвалідів.

Крім того, слід зазначити, що пункт З Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (314-95-п) встановлює, що робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда. Таких доказів відповідач також не надав.

Механізм реалізації вказаного обов’язку по працевлаштуванню інвалідів органів, визначених в статті 18 зазначеного Закону, полягає в тому, що підприємства повинні інформувати державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів, а також вживати заходів для створення в установленому порядку робочих місць у межах нормативу. Тобто, працевлаштування покладено саме на вищезазначені органи за умови, якщо ці органи належним чином повідомлені про наявність вакантних робочих місць для працевлаштування інвалідів. Відповідач лише надавав звіти по формі 3-ПН зазначивши лише 20 вакантних місць для працевлаштування інвалідів.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій вірно встановили фактичні обставини справи, ретельно дослідили наявні докази, дали їм належну оцінку та прийняли законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Судові рішення відповідають вимогам матеріального та процесуального права і не можуть бути скасовані чи змінені з підстав, що наведені в касаційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 210, 221, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу ВАТ "Електрометалургійний завод "Дніпроспецсталь"ім. А.М. Кузьміна"залишити без задоволення, а постанову господарського суду Запорізької області від 14 січня 2008 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2008 року –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та у порядку визначеними статтями 237 –239 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .