Вищий адміністративний суд України у складі:

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Дебальцівської міської ради на постанову Дебальцевського міського суду Донецької області від 24 грудня 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_1до Управління праці та соціального захисту населення Дебальцівської міської ради про визнання неправомірною відмови та стягнення недоотриманих коштів на оздоровлення,

25 жовтня 2007 року ОСОБА_1. подано позов до Управління праці та соціального захисту населення Дебальцівської міської ради про визнання дій неправомірними та зобов'язання здійснити перерахунок та виплату суми щорічної грошової допомоги за 2005-2007 роки.

Обґрунтовуючи вимоги позовної заяви, позивач зазначив, що є особою, потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, інвалідом ІІІ групи, а тому за правилами статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" має право на щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі 4 мінімальних заробітних плат. Посилаючись на те, що розмір виплачуваної йому допомоги не відповідає розміру, встановленому вказаною статтею, позивач просив стягнути недораховану суму допомоги за 2005-2007 роки.

Постановою Дебальцевського міського суду Донецької області від 24 грудня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2008 року, позов задоволено частково: визнано протиправною відмову відповідача у виплаті недоотриманої допомоги на оздоровлення за 2005, 2007 роки, стягнуто недоотриману щорічну допомогу на оздоровлення в сумі 2 748 грн. 00 коп.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів в частині задоволення позовних вимог, відповідач звернувся з касаційною скаргою на них, в якій просив їх скасувати.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ч. 2 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанції у межах касаційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" щорічна допомога на оздоровлення виплачується в таких розмірах: інвалідам війни ІІІ групи - чотири мінімальних заробітних плат.

Отже вихідним критерієм обрахунку щорічної грошової допомоги на оздоровлення є розмір мінімальної заробітної плати.

Суди попередніх інстанцій при розгляді даної справи дійшли правильного висновку, що, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими актами, при визначенні розміру щорічної грошової допомоги на оздоровлення відповідач повинен керуватися ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Однак при цьому не звернули увагу на те, що дію положень статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зупинено на 2007 рік в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати згідно із п. 30 ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік".

Судами встановлено, що відповідач здійснив нарахування та виплату щорічної грошової допомоги позивачу в березні 2007 року в розмірі 90 грн. 00 коп. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 (562-2005-п) .

Зупинення дії положень статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", передбачене пунктом 30 статті 71 Закону України Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , визнано таким, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007р. N 6-рп/2007 (v0a6p710-07) .

Згідно із ст. 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України (254к/96-ВР) і дає офіційне тлумачення Конституції України (254к/96-ВР) та законів України.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Тобто рішення Конституційного Суду України мають перспективну дію.

Таким чином висновок судів щодо неправомірності дій відповідача є безпідставним, оскільки на момент виплати щорічної разової грошової допомоги дію абз. 3 ч. 4 ст. 48 "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" було зупинено, а відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За таких підстав колегія суддів приходить до висновку, що адміністративний позов про визнання протиправними дій Управління праці та соціального захисту населення Дебальцівської міської ради по виплаті сум щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2007 рік та стягнення недоплачених сум не підлягає задоволенню.

Крім того, що стосується позовних вимог за 2005 рік, то заслуговують на увагу доводи скаржника щодо пропуску позивачем строку звернення до суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог, крім іншого, з підстав пропуску строку звернення до суду.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не було пропущено строк звернення до суду щодо виплати недоплаченої грошової допомоги у 2005 році, оскільки порушення прав позивача мало місце у 2007 році після відмови відповідача задовольнити вимоги позивача.

З таким висновком суду не погоджується колегія суддів, оскільки порушення прав позивача щодо виплати щорічної разової грошової допомоги мало місце саме у 2005 році, а про своє порушене право позивач дізнався в жовтні 2005 року - в день виплати йому вказаної допомоги в розмірі меншому, ніж встановлено законом.

Згідно з ч. 1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Відповідно до ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Дебальцівської міської ради задовольнити частково.

Постанову Дебальцевського міського суду Донецької області від 24 грудня 2007 року в частині задоволення позовних вимог про визнання неправомірною відмови Управління праці та соціального захисту населення Дебільцівської міської ради у виплаті недоотриманої допомоги на оздоровлення ОСОБА_1в 2005, 2007 роках та стягнення суми в розмірі 2 748 грн. 00 коп. скасувати.

В цій частині прийняти нове рішення.

В позові ОСОБА_1про визнання неправомірною відмови Управління праці та соціального захисту населення Дебільцівської міської ради у виплаті недоотриманої допомоги на оздоровлення в 2005, 2007 роках та стягнення суми в розмірі 2 748 грн. 00 коп. відмовити.

В іншій частині постанову Дебальцевського міського суду Донецької області від 24 грудня 2007 року залишити без змін.

Ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2008 року скасувати.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку, визначеними статтями 237 - 239 КАС України.