Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Голубєвої Г.К.

Конюшка К.В.

Ланченко Л.В.

Степашка О.І.

при секретарі Кризі В.О.

за участю представника

позивача Журавльової Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі

на постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.10.2006 р.

та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.12.2006

у справі № 2-11/13865-2006А

за позовом Закритого акціонерного товариства "Кримвтормет"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.10.2006 р., залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.12.2006 р., позов задоволено. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення № 0009462301/0 від 28.07.2006 р. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ЗАТ "Кримвтормет" 3,40 грн. державного мита.

ДПІ у м. Сімферополі подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та прийняти постанову про відмову у задоволенні позову. Посилається на порушення судами норм матеріального права, а саме: п.1.8 ст. 1 та п.п. 7.7.10 п. 7.7 ст. 7 Закону України Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. №168/97-ВР (168/97-ВР) . Наголошує на тому, що Законом передбачено, що однією з обов’язкових підстав включення сум з податку на додану вартість до податкового кредиту є сплата цих сум до Державного бюджету України постачальником товару. Право на відшкодування виникає лише при фактичній надмірній сплаті податку на додану вартість.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення судів попередніх інстанцій, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини.

Довідкою № 170/23-4/00190638 від 18.07.2006 р., складеною за результатами додаткової позапланової перевірки позивача з питань взаємовідносин з ТОВ "Сучасні металургійні системи" та ТОВ "Інтернет", зафіксовано порушення позивачем вимог п. 1.18 ст. 1, п.п. 7.7.10 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що зумовило неправомірне заявлення до бюджетного відшкодування 56353,00 грн.

Інших правових та фактичних підстав для зменшення позивачеві суми бюджетного відшкодування податковою інспекцією не встановлено.

На підставі довідки та розрахунку штрафних санкцій податковою інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення № 0009462301/0 від 28.07.2006 р. про визначення суми податкового зобов’язання зі штрафних санкцій у сумі 35134,23 грн. Правовою підставою для визначення податкового зобов’язання зі штрафних санкцій податковою інспекцією визначено п.п. "б" п.п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 та п.п.17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ.

Суд касаційної інстанції знаходить такими, що ґрунтуються на приписах п.п.7.2.6 п. 7.2, 7.4.1, 7.4.5. п. 7.4, 7.5.1 п. 7.5, п.п. 7.7.1, 7.7.2, п.п. 7.7.4 п. 7.7. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" висновки судів попередніх інстанцій про відсутність у податкового органу правових підстав для висновків про неправомірність формування позивачем податкового кредиту у грудні та січні 2006 року та заявлення у лютому 2006 року сум до бюджетного відшкодування.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України, регламентований п.п.7.2.6 п.7.2, п. 7.4, п. 7.5, п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час формування податкового кредиту та заявлення суми до бюджетного відшкодування), якого платник податків зобов’язаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого, формування податкового кредиту та заявлення від’ємного значення з податку на додану вартість до бюджетного відшкодування може бути визнано неправомірним.

Довідкою перевірки та судами попередніх інстанцій не встановлено жодного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту та права на заявлення до відшкодування від’ємного значення з податку на додану вартість у межах сплачених у попередньому податковому періоді сум податку на додану вартість постачальникові товару.

Відсутність документального підтвердження сплати податку на додану вартість постачальниками товару не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару та заявлення до бюджетного відшкодування від’ємного значення з податку на додану вартість, оскільки Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) (у редакції, чинній на час формування спірного податкового кредиту та заявлення суми до бюджетного відшкодування) не ставив таке право платника податку на додану вартість в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання постачальниками товару своїх податкових зобов’язань та сплати ними сум податків до державного бюджету.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов’язку з перевірки дотримання постачальниками товару вимог податкового законодавства зі сплати податкових зобов’язань до бюджету.

Крім того, суд касаційної інстанції вважає за правильне зазначити про необґрунтоване визначення штрафних санкцій спірним податковим повідомленням-рішенням на підставі п.п.17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ без самостійного донарахування суми податкового зобов’язання за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 цього закону.

Враховуючи наведене, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування законних і обґрунтованих судових рішень не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.10.2006 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.12.2006 р. – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.