Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бившева Л.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А., Шипуліна Т.М.,

при секретарі судового засідання: Альошиній Г.А.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Синельниківської об’єднаної державної податкової інспекції (далі –Синельниківська ОДПІ)

на постанову господарського суду Дніпропетровської області від 15.03.2007

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2007

у справі № А37/55-07 (22а-82/2007)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Атлантіс"(далі –ТОВ "Атлантіс")

до Синельниківської ОДПІ

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача –Тумасова Р.Г.,

відповідача –Петрашки О.О.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

Позов подано про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 30.06.2006 № 0000552301/0, від 09.08.2006 № 0000552301/1, від 28.09.2006 № 0000552340/2 та від 22.12.2006 № 0000552340/3 з мотивів їх прийняття з порушенням чинного законодавства України.

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 15.03.2007, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2007, позов задоволено з тих підстав, що право ТОВ "Атлантіс"на отримання податкової вигоди не залежить від виконання своїх податкових зобов’язань усіма постачальниками товару по ланцюгу, тоді як наявними у матеріалах справи документами підтверджується фактичне здійснення господарської операції з поставки товару позивачеві.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Синельниківська ОДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у задоволенні позову. Скаргу мотивовано тим, що в даному випадку відсутня така обов’язкова умова виникнення у платника права на одержання бюджетного відшкодування, як належним чином підтверджений факт надмірної сплати ПДВ до бюджету з відповідної господарської операції. До того ж, за посиланням скаржника, постачальник позивача по ланцюгу –товариство з обмеженою відповідальністю "Автотранспостач"(далі –ТОВ "Автотранспостач") –мало ознаки фіктивного підприємництва, не звітувало до податкового органу, що стало підставою для скасування його реєстрації в судовому порядку.

Заслухавши суддю-доповідача по справі та присутніх у судовому засіданні представників, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, надання правової оцінки обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що на підставі договору від 30.04.2003 № 1, укладеного ТОВ "Атлантіс"(покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Тоніка"(продавець), позивач придбав товар (тара, етикетки, гофроящики) на загальну суму 22 146 264,72 грн. (у тому числі ПДВ у сумі 3 691 044,12 грн.). Одним з постачальників товариства з обмеженою відповідальністю "Тоніка"було ТОВ "Автотранспостач", яке з квітня 2003 року до податкового органу не звітує, податки не сплачує та реєстрацію якого скасовано за рішенням господарського суду Харківської області від 23.06.2005 з причин її здійснення на підставних осіб. На підставі цього з огляду на неможливість підтвердження факту надходження до бюджету відповідної суми ПДВ з операції з поставки названого товару позивачеві по ланцюгу Синельниківською ОДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.06.2006 № 0000552301/0, згідно з яким ТОВ "Атлантіс"визначено суму податкового зобов’язання з ПДВ у розмірі 976 649,85 грн., у тому числі 651 099,90 грн. за основним платежем та 325 549,95 грн. штрафних санкцій.

Приймаючи рішення про задоволення позову попередні судові інстанції виходили, зокрема, з того, що несплата ПДВ постачальником товару по ланцюгу сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену продавцю разом із ціною товару.

Дійсно, пунктом 1.8 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість"визначено, що бюджетне відшкодування –це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

За змістом підпунктів 7.7.1, 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 названого Закону (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. У разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"у тій самій редакції податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону заборонено включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Судами встановлено, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення було прийнято Синельниківською ОДПІ у зв’язку з тим, що факт надходження до бюджету цього податку, заявленого до відшкодування ТОВ "Атлантіс", результатами зустрічних перевірок постачальників позивача по ланцюгу до виробника не підтверджений.

Пунктом 1.3 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість"платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Відповідно до пункту 10.2 статті 10 цього ж Закону платники податку несуть відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення податку до бюджету відповідно до законодавства України.

Із наведеного випливає, що сама по собі несплата цього податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Однак факт порушення контрагентами-постачальниками позивача своїх податкових зобов’язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди –відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе, зокрема, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов’язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов’язань, зокрема й у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Крім того, у разі безтоварності здійснених операцій визначення податкового кредиту було би безпідставним і ПДВ не підлягав би відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, що за формою відповідає вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з ПДВ.

Суди, пославшись на фактичне здійснення операцій з поставки товару позивачеві, не зазначили, якими саме доказами підтверджується факт цієї поставки (ними, за даних обставин, могли слугувати будь-які фактичні дані, які б засвідчили перевезення придбаного товару, його прийняття довіреною особою позивача за кількістю та якістю, використання позивачем товару у подальшій діяльності тощо).

До того ж, факт придбання позивачем зазначеного товару (тари, етикеток, гофроящиків) на суму 3 906 599,4 грн. (у тому числі 651 099,9 грн. ПДВ) через посередника (ТОВ "Тоніка") у особи, яка мала ознаки фіктивного підприємництва, до податкового органу не звітувала та систематично не сплачувала податки (ТОВ "Автотранспостач"), ставить під сумнів реальність виконання такої господарської операції.

Відповідно до частин другої, третьої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим –ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з частиною другою статті 227 названого Кодексу підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

За таких обставин оскаржувані рішення попередніх судових інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час цього розгляду суду слід врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права і обов'язки сторін, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

1. Касаційну скаргу Синельниківської об’єднаної державної податкової інспекції задовольнити частково.

2. Постанову господарського суду Дніпропетровської області від 15.03.2007 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2007 у справі № А37/55-07 (22а-82/2007) скасувати.

Справу № А37/55-07 (22а-82/2007) направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом 1 місяця з дня виявлення цих обставин.