Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Степашка О.І.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя

на ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.03.2008 року

та постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15.11.2007 року

у справі № 2-а-1763/07 Донецького окружного адміністративного суду

за позовом суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1

до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 15.11.2007 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.03.2008 року, задоволено позовні вимоги СПД ФО ОСОБА_1. Визнано протиправними податкові повідомлення-рішення Жовтневої МДПІ м. Маріуполя № 0000201720/0 від 06.04.2007 року про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 15029,30 грн. та № 0000191720/0 від 06.04.2007 року про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в загальному розмірі 6500 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами норм матеріального права, ставиться питання про скасування судових рішень судів попередніх інстанцій та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити скаргу Жовтневої МДПІ м. Маріуполя без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами встановлено, що Жовтневою МДПІ м. Маріуполя проведено планову документальну перевірку СПД ФО ОСОБА_1. з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 27.12.2005 року по 31.12.2006 року, за результатами якої складено акт № 519/17-2/2184211781 від 29.03.2007 року.

Даною перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 5.1 статті 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР (в редакції Закону України від 22.05.1997 року (283/97-ВР) № 283/97) "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон № 283/97), що призвело до завищення валових витрат за 2006 рік в розмірі 52534 грн.; статей 13, 14 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 року № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян" (із змінами та доповненнями), пункту 13 Інструкції "Про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницької діяльності", затвердженої наказом ДПА України від 21.04.1993 року № 12, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 09.06.1993 року за № 64, підпункту 9.12.1 пункту 9.12 статті 9, пункту 7.1 статті 7, пункту 22.3 статті 22 Закону України від 22.05.2003 року № 889-ІV "Про податок з доходів фізичних осіб", що призвело до заниження оподаткованого доходу за 2006 рік у розмірі 49999 грн., в результаті чого підлягає сплаті в бюджет за 2006 рік податок з доходів фізичних осіб в сумі 6500 грн.; підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ), що призвело до завищення податкового кредиту в розмірі 10507 грн. Всього за результатами перевірки додатково підлягає до сплати в бюджет податок з доходів фізичних осіб за 2006 рік в розмірі 6500 грн. та податок на додану вартість в розмірі 10539 грн.

На підставі висновків даного акта перевірки, відповідачем прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

- від 06.04.2007 року № 0000191720/0 про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в загальному розмірі 6 500 грн.;

- від 06.04.2007 року № 0000201720/0 про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 15029,30 грн.

В акті перевірки податкова інспекція зазначила, що позивачем, в порушення вимог пункту 5.1 статті 5 Закону № 283/97-ВР, включено до складу валових витрат витрати, оплачені ЗАТ "Ілліч-Сталь" за навантаження, деревину при навантаженні, перевезення продукції до місця призначення (послуги залізниці) в розмірі 27500 грн., але у власній господарській діяльності були фактично використані витрати, пов'язані лише з перевезенням продукції до місця призначення (послуги залізниці) в розмірі 16300 грн. та оплачені ПНВП "ТОР" в сумі 13200 грн. та ПП НВП "Голіаф" в сумі 3100 грн. Частина витрат у розмірі 11200 грн., включена позивачем до складу валових витрат за 2006 рік, залишилася не використаною у власній господарській діяльності. Крім того, відповідач вказав, що позивач включив до складу валових витрат, витрати за порізку металопродукції в розмірі 36561 грн. в порушення вказаних вимог, оскільки металопродукція на час порізки на праві власності належала покупцю.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Так, відповідно до пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 283/97-ВР, валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

До таких обмежень, згідно підпункту 5.3.1 вищевказаного Закону, віднесено включення до валових витрат на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності та згідно підпункту 5.3.9 - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 5.11 статті 5 Закону № 283/97-ВР заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі.

Як встановлено судами, відповідач не заперечував проти того, що всі витрати, які були віднесені позивачем до складу валових, в тому числі, й витрати з перевезення металопродукції та її порізки, підтверджені відповідними документами, а саме, договорами, контрактами, актами виконаних робіт, податковими накладними, рахунками-фактурами, залізничними накладними, платіжними вимогами-рахунками.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач фактично посилається на недоцільність посення витрат позивачем з перевезення залізничним транспортом.

Судова колегія вважає таку правову позицію відповідача хибною та сформованою внаслідок довільного тлумачення вимог Закону № 283/97-ВР (283/97-ВР) , оскільки вказаний закон не пов'язує право платника податків на збільшення валових витрат від доцільності цих витрат.

Та обставина, що на час порізки металопродукції вона вже була у власності покупця, не є підставою для виключення цих затрат зі складу валових, оскільки жодна законодавча норма цього не забороняє.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку, що у відповідача були відсутні правові підстави для донарахування позивачу податку на прибуток і відповідно податку на додану вартість, оскільки витрати на перевезення металопродукції та її порізки правомірно віднесені позивачем до складу валових витрат та підтверджені відповідними документами.

Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги стосовно порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень, а тому вони не можуть бути підставою для їх зміни чи скасування.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя відхилити, а ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.03.2008 року та постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15.11.2007 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.