Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Конюшка К.В.

суддів: Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства "Три корони"на постанову господарського суду Львівської області від 17 жовтня 2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 31 січня 2007 року

у справі № 5/1577-13/265А

за позовом Приватного підприємства "Три корони"

до Державної податкової інспекції в Шевченківському районі м.Львова

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

У вересні 2006 року приватне підприємство "Три корони"звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до Державної податкової інспекції в Шевченківському районі м. Львова про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Постановою господарського суду Львівської області від 17 жовтня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 31 січня 2007 року, в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись зі вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, приватне підприємство "Три корони"оскаржило їх в касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник зазначив, що при прийнятті оскаржуваних рішень суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального права, у зв’язку з чим просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем було проведено перевірку позивача з питань правильності заявлених сум податку на додану вартість за 2001 рік, за результатами якої складено Акт № 3/15-213 від 23 січня 2004 року (далі - Акт).

На підставі Акта було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000271630/0/1985 від 30 січня 2004 року, яким визначено позивачу суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 826 грн. 90 коп., в т.ч. 661 грн. 52 коп. –основного платежу та 165 грн. 38 коп. –штрафних фінансових.

Як вбачається з матеріалів справи, перевіркою встановлено, що в порушення приписів підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закон України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість"(далі – Закон України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (168/97-ВР) ) позивачем віднесено до податкового кредиту витрати з податку на додану вартість на підставі невірно заповнених податкових накладних, а саме в останніх було невірно вказано або взагалі не було вказано місце розташування юридичної особи –покупця в результаті чого позивачем завищено податковий кредит на суму 828 грн. 01 грн.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відсутність зазначених реквізитів позбавляє покупця права на включення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість на підставі таких накладних.

Відповідно до приписів пункту 1.8 статті 1 Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, є податковим кредитом.

Згідно з приписами підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до приписів підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР не дозволяє включати до податкового кредиту будь-які витрати по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Беручи до уваги вищевикладені норми, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що лише у разі відсутності підтверджуючих документів, зокрема, податкових накладних, платник податку не має права на податковий кредит.

А відтак, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову в позові, оскільки окремі недоліки в заповненні податкових накладних не можуть бути підставою для визнання їх недійсними в цілому та такими, на підставі яких не можна формувати податковий кредит.

Більш того, недотримання позивачем порядку, передбаченого підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР, не є підставою для позбавлення добросовісного платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Частиною другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд касаційної інстанції

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Три корони"задовольнити.

Постанову господарського суду Львівської області від 17 жовтня 2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 31 січня 2007 року скасувати. Прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

постанова набирає законної сили з моменту постановлення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 –239 КАС України (2747-15) .