Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Конюшка К.В.

суддів: Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

Федорова М.О.

при секретарі: Савченку А.В.

за участю представників:

позивача: ОСОБА_1

відповідача-1: не явка

відповідача-2: Індутної К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової адміністрації України на постанову Ірпінського міського суду Київської області від 23 січня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 26 червня 2006 року

у справі № 2-а-11/2006 (22а-351/2006)

за позовом ОСОБА_1

до 1. Національної академії державної податкової служби України

2. Державної податкової адміністрації України

про стягнення страхової суми на відшкодування завданої шкоди

У листопаді 2005 року ОСОБА_1 звернувся до Ірпінського міського суду Київської області з позовом до Національної академії державної податкової служби України та Державної податкової адміністрації України про стягнення страхової суми на відшкодування завданої шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що, оскільки страховий випадок настав внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження служби та при виконанні службових обов'язків, то на нього поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені Законом України "Про міліцію" (565-12) та Законом України "Про Державну податкову службу в Україні" (509-12) .

У ході розгляду спору позивач змінив позовні вимоги і просив визнати відмову у виплаті страхової суми Державною податковою адміністрацією України незаконною та зобов'язати її виконати вимоги ст. 26 Закону України "Про Державну податкову службу в Україні", ст. 23 Закону України "Про міліцію", Постанови Кабінету Міністрів України від 19 листопада 1997 року № 627 (627-92-п) "Про внесення змін до Положення про порядок і умови державного обов'язкового особистого страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ республіки" та вчинити дії, спрямовані на прийом від ОСОБА_1документів на отримання страхової суми у розмірі 164 565 грн. 60 коп., їх розгляду та передачу в страхову компанію для наступної її виплати у відповідності з вимогами наказу ДПА України № 188 від 01 квітня 2004 року "Про затвердження Порядку виплат страхових сум з державного обов'язкового особистого страхування посадовим особам органів державної податкової служби України та посадовим і службовим особам податкової міліції та Типового положення про комісію по розгляду документів щодо виплати страхових сум при проведенні обов'язкового державного особистого страхування посадових осіб органів державної податкової служби України та посадових і службових осіб податкової міліції".

Постановою Ірпінського міського суду Київської області від 23 січня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 26 червня 2006 року, позов задоволено.

Не погоджуючись зі вказаними рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій, відповідач-2 оскаржив їх в касаційному порядку.

В касаційній скарзі відповідач-2 зазначив, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами порушено норми матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.

В ході касаційного розгляду представник відповідача-2 підтримав доводи, викладені в касаційній скарзі та просив її задовольнити.

Позивач в судовому засіданні заперечував проти задоволення касаційної скарги.

Відповідач-1 або його уповноважені представники в судове засідання не з'явились.

Справу розглянуто відповідно до приписів частини 4 статті 221 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні позивача та представника відповідача-2, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач у 1986 році отримав поранення, яке згідно свідоцтва про хворобу № 187/ЗВ від 22 квітня 2005 року, виданого військово-лікарською комісією ГУ МВС України в Київській області пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

У період з 14 жовтня 1999 року по 04 квітня 2002 року позивач проходив службу в органах податкової міліції - на факультеті підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової міліції Академії державної податкової служби України.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі висновку спеціалізованої кардіо-офтальмологічної медико-соціальної експертної комісії від 29 липня 2005 року позивачу встановлено другу групу інвалідності довічно та визнано, що причиною інвалідності є захворювання, пов'язане з участю в бойових діях при виконанні обов'язків військової служби. У зв'язку з чим 06 вересня 2005 року позивач звернувся до відповідача-2 із заявою та відповідними документами на отримання страхової виплати, в зв'язку з настанням страхового випадку.

13 жовтня 2005 року відповідачем-2 було відмовлено ОСОБА_1 у виплаті страхової суми на підставі того, що відповідач-1 є установою освіти та фінансується за окремою бюджетною програмою і на нього не поширюється дія положень постанови Кабінету Міністрів України від 03 червня 1994 року "Про затвердження порядку та умов обов'язкового державного особистого страхування посадових осіб органів державної податкової служби (349-94-п) ".

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 1999 року №2346 (2346-99-п) створено Академію державної податкової служби України.

Зазначеною постановою встановлено, що Академія перебуває у підпорядкуванні Державної податкової адміністрації та є правонаступником Українського фінансово-економічного інституту.

Згідно з даними витягу з наказу № 1124-о від 01 грудня 1999 року Державної податкової адміністрації України позивачу присвоєно чергове спеціальне звання начальницького складу - полковника податкової міліції з зарахуванням в кадри податкової міліції ДПА України.

Крім того, позивач на день звільнення обіймав посаду начальника курсу з виховної та соціально-психологічної роботи факультету підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової міліції Академії державної податкової служби України. А відтак, ОСОБА_1відносився до посадових осіб органів державної податкової служби.

Відповідно до ст. 26 Закону України від 04 грудня 1990 року № 509-ХІІ "Про державну податкову службу в Україні" держава гарантує правовий і соціальний захист осіб начальницького складу податкової міліції та членів їх сімей. На них поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені статтями 20 - 23 Закону України "Про міліцію".

Згідно з частинами першою та другою ст. 23 Закону України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ "Про міліцію" (далі - Закон України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ (565-12) ) працівник міліції підлягає обов'язковому державному страхуванню на суму десятирічного грошового утримання за останньою посадою, яку він займає, за рахунок коштів відповідних бюджетів, а також коштів, що надходять на підставі договорів від міністерств, відомств, підприємств, установ і організацій.

Порядок та умови страхування працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини шостої ст. 23 Закону України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ у разі каліцтва, заподіяного працівникові міліції при виконанні службових обов'язків, а також інвалідності, що настала у період проходження служби або не пізніш як через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце у період проходження служби, йому виплачується одноразова допомога в розмірі від трирічного до п'ятирічного грошового утримання (залежно від ступеня втрати працездатності) і призначається пенсія по інвалідності.

Відповідно до підпункту "а" пункту 2 Положення про порядок і умови державного обов'язкового особистого страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 червня 1991 року № 59 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19 листопада 1992 року № 627 (627-92-п) ) страховик виплачує страхові суми, особам рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ (їхнім спадкоємцям) у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних при виконанні службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку і громадської безпеки, боротьбі із злочинністю у разі встановлення застрахованому інвалідності, що настала у період служби (роботи), але не пізніш як через 3 місяці після звільнення зі служби (роботи) чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце при виконанні службових обов'язків, зокрема, інвалідові I групи - в розмірі п'ятирічного грошового утримання; інвалідові II групи - в розмірі чотирирічного грошового утримання.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09 березня 1995 року № 195 (195/95) доповнено підпункт "а" пункту 2 Положення про порядок і умови державного обов'язкового особистого страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 червня 1991 року № 59 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19 листопада 1992 року № 627 (627-92-п) ), а саме зазначено, що виплата страхових сум здійснюється з розрахунку грошового утримання, передбаченого чинним законодавством за останньою посадою на день виплати страхової суми.

Порядком виплат страхових сум з державного обов'язкового особистого страхування посадовим особам органів державної податкової служби України та посадовим і службовим особам податкової міліції та Типовим положенням про комісію по розгляду документів щодо виплати страхових сум при проведенні обов'язкового державного особистого страхування посадових осіб органів державної податкової служби України та посадових і службових осіб податкової міліції, затвердженими наказом Державної податкової служби України від 01 квітня 2004 року № 188, передбачено, що документи про виплату страхових сум розглядає відповідна комісія, рішення якої оформляється протоколом. Витяг з протоколу засідання комісії є підставою для передачі документів до відповідного регіонального відділення страховика.

Отже, беручи до уваги вищевикладене, суди першої та апеляційної інстанції дійшли вірного висновку, що на позивача як на посадову особу органу державної податкової служби, поширюється дія Положення про порядок і умови державного обов'язкового особистого страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 червня 1991 року № 59 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19 листопада 1992 року № 627 (627-92-п) ). А відтак, у нього виникло право на звернення до відповідача-2 із заявою на виплату страхової суми, в зв'язку з настанням страхового випадку у вигляді захворювання, що мало місце при виконанні службових обов'язків.

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо протиправності відмови, викладеної у листі Державної податкової адміністрації України від 13 жовтня 2005 року, та зобов'язання останньої прийняти від позивача заяву з відповідними документами на отримання страхової суми у відповідності до Порядку виплат страхових сум з державного обов'язкового особистого страхування посадовим особам органів державної податкової служби України та посадовим і службовим особам податкової міліції та Типового положенням про комісію по розгляду документів щодо виплати страхових сум при проведенні обов'язкового державного особистого страхування посадових осіб органів державної податкової служби України та посадових і службових осіб податкової міліції, затверджених наказом Державної податкової служби України від 01 квітня 2004 року № 188.

З огляду на викладене доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій, зроблених відповідно до вимог чинного законодавства, і такі висновки є правомірними та обґрунтованими.

Відповідно до частини першої ст. 224 суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

Касаційну скаргу Державної податкової адміністрації України залишити без задоволення.

Постанову Ірпінського міського суду Київської області від 23 січня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 26 червня 2006 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 - 239 КАС України.