Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

при секретарі Великохацькій В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної судової адміністрації України

на постанову Тетіївського районного суду Київської області від 24 вересня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2008 року

у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3до Державного казначейства України, Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України про стягнення грошової компенсації, пов'язаної з утриманням податку з доходів фізичних осіб,

У червні 2007 року ОСОБА_1., ОСОБА_2. та ОСОБА_3. звернулися до суду з позовом про стягнення з відповідачів недоплаченої заробітної плати у вигляді утриманого податку з доходів фізичних осіб. Зазначили, що вони працюють суддями Володарського районного суду Київської області, протягом 2004-2006 років з нарахованої їм заробітної плати було утримано податок з доходів фізичних осіб у сумі: ОСОБА_1. - 13383,33 грн; ОСОБА_2. - 10874,52 грн, ОСОБА_3. - 11360,28 грн. Відповідно до статті 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року № 584/95 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів" судді звільненні від сплати прибуткового податку та згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20 січня 2004 року № 22-р (22-2004-р) "Про деякі питання оплати праці суддів" передбачено, що суддям у зв'язку з втратою частини заробітку, пов'язаного зі сплатою податку, здійснюються компенсаційні виплати.

Постановою Тетіївського районного суду Київської області від 24 вересня 2007 року, яку залишену без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2008 року, позов задоволено. Стягнуто компенсації сплаченого податку з доходів фізичних осіб з Державної судової адміністрації України на користь: ОСОБА_1.- 13383, 33 грн; ОСОБА_2. - 10874,52 грн; ОСОБА_3. - 11360,28 грн. Зобов'язано Головне управління Державного казначейства України при Міністерстві фінансів України провести видатки з Державного бюджету України, передбачені Державній судовій адміністрації України, на користь позивачів у зазначених сумах компенсації сплаченого податку з доходів фізичних осіб.

У касаційній скарзі Державна судова адміністрація України порушує питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалення нового рішення про відмову у позові. Відповідач посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, зокрема, Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15) , який не передбачає пільг при сплаті податку для суддів.

Перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачі працюють суддями Волноваського районного суду Донецької області, протягом 2004-2006 років з нарахованої їм заробітної плати було утримано податок з доходів фізичних осіб.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що положення Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15) в частині утримання податку із заробітної плати суддів за місцем їх основної роботи можуть застосовуватись лише за умови одночасного його відшкодування та задовольнили вимоги за 2004-2006 роки.

Проте з таким висновком судів попередніх інстанцій погодитися не можливо з наступних підстав.

Сплата податку є конституційним обов'язком кожного громадянина України. Статтями 67 та 68 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України (254к/96-ВР) та законів України, в тому числі сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

У період до 01 січня 2004 року підставою для звільнення заробітної плати суддів від обкладання податком з доходів фізичних осіб був Указ Президента України від 10.07.1995 № 584/95 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів" (584/95) від 10 липня 1995 року, скасований Указом Президента України від 25.12.2003 року № 1497/2003 (1497/2003) .

Відповідно до підпункту "д" пункту 1.3 статті 1 Закону України від 22 травня 2003 року "Про податок з доходів фізичних осіб" (далі - Закон № 889-ІV (889-15) ) дохід із джерелом його походження з України - це будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, у тому числі дохід у вигляді заробітної плати, нарахований (виплачений, наданий) унаслідок здійснення платником податку трудової діяльності на території України.

Відносини у сфері оподаткування доходів фізичних осіб безпосередньо врегульовані Законом № 889-ІV (889-15) , який не передбачає пільг при сплаті податку для суддів. Вичерпний перелік звільнених від оподаткування доходів передбачений у пункті 4.3 статті 4 вказаного Закону, і він не містить доходів суддів у вигляді заробітної плати.

Разом з тим, згідно з підпунктами 22.2, 22.7 статті 22 Закону України № 889-IV і пункту 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 20 січня 2004 року № 22-р (22-2004-р) "Про деякі питання оплати праці суддів" (далі - розпорядження КМУ № 22-р) Голові Конституційного Суду України та головам судів загальної юрисдикції дозволено здійснювати у 2004 році компенсаційні виплати суддям у розмірі до 100 відсотків посадового окладу в разі, коли сума нарахованої заробітної плати за місяць після сплати податку з доходів фізичних осіб буде нижчою, ніж розмір середньомісячної заробітної плати, нарахованої судді за 4 квартал 2003 року. Пунктом 2 визначено, що компенсаційна виплата здійснюється в межах видатків на оплату праці, передбачених у Державному бюджеті України на 2004 рік на утримання органів судової влади.

Отже, у 2004 році у судді право на отримання компенсаційних виплат виникає за наявності умов, зазначених у розпорядженні Кабінету Міністрів України № 22-р (22-2004-р) .

Суди першої та апеляційної інстанцій на зазначені вимоги закону уваги не звернули. Задовольняючи позов в повному обсязі за 2004-2006 роки, суди не дали оцінки тій обставині, що розпорядження Кабінету Міністрів України № 22-р діяло лише протягом 2004 року, не дослідили чи стала сума нарахованої заробітної плати за місяць після утримання податку у позивачів нижчою, ніж розмір заробітної плати, нарахованої суддям у четвертому кварталі 2003 року.

Надання суддям пільг, компенсацій і гарантій за вказаний період не може ставитись у залежність від бюджетного фінансування.

Що стосується позовних вимог про стягнення компенсаційних виплат за 2005, 2006 роки, то нормами Конституції України (254к/96-ВР) , Закону України "Про статус суддів" (2862-12) , Закону України "Про судоустрій України" (3018-14) не передбачено здійснення таких виплат за цей період.

Крім того, суди помилково розглянули вимоги ОСОБА_1., ОСОБА_2. та ОСОБА_3., об'єднані в одному провадженні, оскільки ці вимоги носять індивідуальний характер та не мають необхідної для цього розгляду спільності предмета позову.

Неповне з'ясування судами попередніх інстанцій дійсних обставин справи і неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування ухвалених рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.

Відповідно до частини другої ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Керуючись статтями 160, 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу Державної судової адміністрації України задовольнити частково.

Постанову Тетіївського районного суду Київської області від 24 вересня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2008 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише у строк та у порядку визначеними статтями 237 - 239 КАС України.