Колегія суддів судової палати з розгляду справ за зверненнями юридичних осіб Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Бим М.Є. (доповідач), Гончар Л.Я., Харченка В.В., Чалого С.Я., Черпіцької Л.Т.

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2008 року у справі №7а/128-3468 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі про визнання нечинною вимоги про сплату боргу в сумі 4659,18грн., -

У липні 2007 року СПД ФО ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі про визнання нечинною вимоги від 31.05.2007р. №848 про сплату боргу в сумі 4659,18грн..

Постановою господарського суду Тернопільської області від 02 жовтня 2007 року позов задоволено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2008 року, постанова суду першої інстанції скасована та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В касаційній скарзі СПД ФО ОСОБА_1 просить скасувати зазначене вище судове рішення суду апеляційної інстанції, як таке, що ухвалено з порушенням норм матеріального права та залишити в силі постанову суду першої інстанції, яку вважає законною та обґрунтованою.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Як встановлено судом, позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування, що підтверджується Свідоцтвом про право сплати єдиного податку.

Управлінням Пенсійного фонду України в м. Тернополі проведено перевірку на предмет достовірності, повноти нарахування та своєчасності сплати позивачем страхових внесків на обов'язкове державне пенсійне страхування в період з 01.01.2005р. по 01.04.2007р., за результатами якої складено акт № 302 від 31.05.2007р., згідно якого встановлено порушення позивачем ст.ст. 19, 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а саме не проводилось в повному обсязі нарахування та сплата страхових внесків за ставкою 32 %,31,8%, 33,2% з фонду оплати праці найманих працівників за період з лютого 2005р. по грудень 2006р. в сумі 4659,18 грн. із яких 1707,76 грн. донараховано за лютий 2005р. та 2951,42 грн. з липня по грудень 2006р..

Управлінням, в порядку передбаченому ст. 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", направлено на адресу позивача вимогу № 848 про сплату боргу від 31.05.2007р. на суму недоїмки по страхових внесках в сумі 4659,18 грн.

Статтею 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", передбачено, що цим Законом регулюються відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів на ці правовідносини може поширюватися лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що йому не суперечить. Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; перелік платників страхових внесків, їх права та обов'язки; порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків; стягнення заборгованості за цими внесками.

Пунктом 1 статті 11 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV установлено, що загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях, в об'єднаннях громадян, у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності та інших осіб (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), придбали спеціальний торговий патент на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством.

Згідно з пунктом 1 статті 14 Закону № 1058-IV страхувальниками цих осіб є їх роботодавці, які відповідно до частини 1 статті 15 цього Закону є платниками страхових внесків та зобов'язані на підставі пункту 6 частини 2 статті 17 зазначеного Закону нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.

У статті 18 Закону № 1058-IV зазначено, що страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом; вони не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування, на ці внески не поширюється податкове законодавство, а іншим законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.

Ставки, механізм справляння та пільги щодо сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування встановлені Законом України від 26 червня 1997 рок "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" № 400/97ВР, яким, як і Законом № 1058-IV (1058-15) , не встановлено такої пільги, як звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування для суб'єктів підприємницької діяльності, котрі перейшли на спрощену систему оподаткування.

Отже, страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не входять до системи оподаткування, на них не поширюється податкове законодавство, іншим законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати, а тому обов'язок сплачувати страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не зумовлюється статусом платника податку як суб'єкта підприємницької діяльності. Указ Президента України "Про спрощену систему оподаткування обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" № 727/98 (727/98) регулює питання оподаткування суб'єктів малого підприємництва. Згідно з вимогами статті 15 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV (1058-15) до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечать цьому Закону. Положення статті 6 зазначеного Указу про звільнення суб'єктів малого підприємництва, які сплачують єдиний податок, від збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, Закону суперечать і застосуванню не підлягають.

Статтею 19 Закону № 1058-IV установлено, що страхові внески до солідарної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нараховуються роботодавцем на суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати та інших заохочувальних і компенсаційних виплат.

За наведених вище обставин апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що перебування позивача на спрощеній системі оподаткування не звільняє його від сплати страхових внесків.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що апеляційним судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч.3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відхилити, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2008 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, у строки та порядку, визначених ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.