Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Конюшка К.В.

суддів: Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової адміністрації України на постанову Господарського суду міста Києва від 17.07.2006р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2006р.

у справі № 32/150-А

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком"

до 1) Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

2) Державної податкової адміністрації України

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

У березні 2006р. Відкрите акціонерне товариство "Укртелеком" звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків, Державної податкової адміністрації України про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 00007315011/3 від 09.03.2006р.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відсутність у податкових накладних деяких реквізитів, не може бути підставою для визнання їх недійсними. Доводи податкового органу, викладені в Акті перевірки про те, що договори, укладені між Одеською філією ВАТ "Укртелеком" та автокооперативом "Маячок" на транспортне обслуговування, є договорами оренди – безпідставні, оскільки відповідно до постанови Господарського суду міста Києва від 18.11.2005р. у справі № 11/289 (яка набрала законної сили) встановлено, що всі витрати на оплату послуг автокооперативу здійснювались у зв’язку з веденням господарської діяльності, а тому їх включення до валових витрат є правомірним.

Постановою Господарського суду міста Києва від 17.07.2006р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2006р., позовні вимоги задоволено частково. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення № 0000731501/3 від 09.03.2006р. в частині нарахування позивачу податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 52057,86 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 26028,93 грн. Визнано нечинним рішення ДПА України про результати розгляду скарги № 1934/6/25-0115 від 03.03.2006р. в частині залишення без змін податкового повідомлення-рішення № 0000731501/1 від 14.10.2005р. та № 0000731501/2 від 30.12.2005р. щодо нарахування підприємству податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 52057,86 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 26028,93 грн.

Не погоджуючись з прийнятими в справі судовими рішеннями, Державна податкова адміністрація України оскаржила їх в касаційному порядку.

В касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій з мотивів порушення судами норм матеріального права та процесуального права, прийняти нове рішення про відмову в задоволені позовних вимог.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні в установленому статтею - 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України порядку.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, податковим органом було проведено планову документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства позивачем за період з 01.01.2003 по 30.06.2004 року, за результатами якої складено Акт № 427/15-1/21560766 від 18.08.2005р. (далі – Акт перевірки).

За даними Акта перевірки податковим органом встановлено порушення Одеською філією позивача підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (168/97-ВР) ), а саме віднесення до податкового кредиту податку на додану вартість по оперативній оренді легкового автотранспорту у автокооперативу "Маячок"; порушення Львівською філією позивача підпункту 7.3.2 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, а саме включення до податкового кредиту витрат зі сплати податку, які не підтверджені належним чином оформленими податковими накладними.

На підставі Акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000551501/0 від 08.08.2006р. про визначення суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 145288,00 грн. та 72644,00 штрафних (фінансових) санкцій.

За результатами адміністративного оскарження відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 00007315011/3 від 09.03.2006р. про визначення суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 102387,09 грн., у тому числі: 68285,06 грн. основного платежу та 34102,03 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) – в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 вищевказаного Закону визначено вичерпний перелік обов’язкових реквізитів, що має містити податкова накладна, видана покупцем продавцю.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підприємством до складу податкового кредиту було включено витрати зі сплати податку на додану вартість в розмірі 1714,00 грн. по ЦЕЗ № 2 та 13606,86 грн. по ЦЕЗ № 10 за податковими накладними, які не містять всіх необхідних реквізитів, передбачених підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР.

Зі змісту підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР вбачається, що лише у разі відсутності підтверджуючих документів, зокрема, податкових накладних, платник податку права на податковий кредит не має.

За вказаних обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що окремі недоліки в заповненні податкових накладних, а саме: відсутність у деяких з них порядкового номера, одиниці виміру, скріплення печаткою – "Для довідок, рахунків, накладних" не робить їх недійсними та не свідчить про їх неналежність та недопустимість в якості доказу правомірності формування податкового кредиту.

Крім того, судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що недотримання підприємством порядку, передбаченого підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР не є підставою для позбавлення добросовісного платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Також судами першої та другої інстанцій встановлено, що 13.03.2001р. та 14.10.2002р. між Центром обслуговування споживачів і продажу послуг Одеської філії позивача та автокооперативом "Маячок" було укладено договори № 14-ЮР та № 34-ЮР, відповідно до умов яких автокооператив "Маячок" зобов’язався виконати послуги по транспортному обслуговуванню автомобілями. При цьому транспортні засоби у користування позивача не передавались.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Постановою Господарського суду міста Києва від 18.11.2005р. у справі № 11/289 (яка набрала законної сили) встановлено, що всі витрати на оплату послуг автокооперативу "Маячок" здійснені позивачем у зв’язку з веденням господарської діяльності, а не на підставі договорів оренди, і вартість даних послуг обґрунтовано включено підприємством до складу валових витрат.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що витрати по господарським операціям з автокооперативом "Маячок" відносяться до валових витрат та правомірно включені підприємством до складу податкового кредиту.

З огляду на викладене доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій, зроблених відповідно до вимог чинного законодавства, і такі висновки є правомірними та обґрунтованими.

Згідно з частиною 3 статті - 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, - 220-1, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

Касаційну скаргу Державної податкової адміністрації України відхилити.

Постанову Господарського суду міста Києва від 17.07.2006р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2006р. у даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 – 239 КАС України (2747-15) .

З оригіналом згідно