К-12945/08 Про визнання недійсним договору - 29.10.2009 Прийняття

У жовтні 2007р. позивач звернувся до господарського суду Львівської області з позовом у якому поставлено питання про визнання недійсним договору від 07.07.1998р. укладеного між відповідачами та застосування наслідків недійсної угоди, передбачених ст. 49 ЦК УРСР, а саме, стягнути в дохід держави все одержане ЗАТ "Ірокс"по договору від 07.07.1998р..

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що між відповідачами було укладено угоду мета якої завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки за умовами даної угоди ЗАТ "Будівельне підприємство-14"було відчужено на користь ЗАТ "Ірокс"майно що знаходилось у податковій заставі. Крім того, позивач стверджує, що у податковій та фінансово-господарській звітності ЗАТ "Будівельне підприємство-14"на протязі 1998-2007р.р. не було відображено реалізацію основних фондів підприємства, а отже, такі дії спрямовані на приховування доходів від оподаткування.

Постановою господарського суду Львівської області від 12 лютого 2008р. було відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що оскільки податкова заборгованість ЗАТ "Будівельне підприємство-14"за твердженням податкового органу становила 828,16грн., однак вказані твердження первинними доказами не доведено, а також, оскільки з витягу з реєстру щодо обтяжень рухомого та нерухомого майна не вбачається знаходження майна ЗАТ "Будівельне підприємство-14" в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, позовні вимоги не є обґрунтованими. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що згідно з рішенням Конституційного Суду України від 24.03.2005р. у справі №1-9/2005, встановлення публічно-правового обмеження розпорядження активами платника податків за несплату чи несвоєчасну сплату податкового зобов’язання повинно залежати від розміру несплати платником податкового боргу, а вартість відчуженого майна згідно оспорюваної угоди становила 66407,23грн., що є значно меншою ніж податкова заборгованість на наявність якої вказує позивач.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2008р. рішення суду першої інстанції було скасовано та прийнято у справі нове рішення про задоволення позовних вимог.

Додатковою постановою від 04 грудня 2008р. Львівський апеляційний адміністративний суд визначив спосіб виконання постанови від 24 липня 2008р. якою задоволено позовні вимоги Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова. А саме, визнано недійсним договір від 07.07.1998р. укладений між ЗАТ "Будівельне підприємство-14"та ЗАТ "Ірокс"та застосовано юридичні наслідки передбачені ст. 49 ЦК УРСР –все одержане ЗАТ "Ірокс"по договору від 07.07.1998р. стягнуто в доход державного бюджету України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції судова колегія апеляційної інстанції зазначила, що оскільки матеріалами справи встановлено наявність у ЗАТ "Будівельне підприємство-14"на час укладання оспорюваної угоди податкового боргу, а у відповідності до п.2, та п.5 Указу Президента України "Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами"від 04.03.1998р. (167/98) з дня виникнення податкової заборгованості все майно і майнові права платника податків перебувають у податковій заставі, крім майна і майнових прав, що відповідно до закону не можуть бути предметом застави, а відчуження майна та майнових прав, які перебувають у податковій заставі може здійснюватись лише за письмовою згодою органів державної податкової служби за місцем знаходження платника податків. Також суд апеляційної інстанції вказав на неправомірність покликання суду першої інстанції на рішення Конституційного Суду України від 24.03.2005р. у справі №1-9/2005, оскільки спірні правовідносини виникли 07.07.1998р., тобто значно раніше у часі.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанцій ЗАТ "Ірокс"звернулося із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій ставить питання про скасування постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2008р. та залишення в силі постанови господарського суду Львівської області від 12 лютого 2008р..

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Генеральної прокуратури України та ЗАТ "Ірокс", дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга ЗАТ "Ірокс"підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено наступне.

Між відповідачами було укладено договір №б/н від 07.07.1998р. згідно умов якого, для погашення заборгованості ЗАТ "Будівельне підприємство-14"перед ЗАТ "Ірокс", яка станом на 07.07.1998р. становить 72543,00грн., у власність ЗАТ "Ірокс"передається майно ЗАТ "Будівельне підприємство-14"на суму 66407,23грн., що знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Хуторівка,23.

Актом приймання-передачі майна підписами директорів обох підприємств засвідчено передачу обумоленого оспорюваним договором нерухомого майна (основних засобів ЗАТ "Будівельне підприємство-14") на користь ЗАТ "Ірокс".

При цьому, судами попредніх інстанцій встановлено, що на час укладання оспорюваної угоди ЗАТ "Будівельне підприємство-14"мало податкову заборгованість зі сплати податку на додану вартість за травень 1998р..

У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції заперечував твердження суду першої інстанції дійшовши висновку про те, що оспорювана угода не наносить збитків державі у вигляді ненадходження коштів до державного бюджету, а отже –підстав для визнання її недійсною немає. Водночас, як вбачається з матеріалів справи, судами розглядалась зазначена угоду на предмет визнання її недійсною на підставі статті 49 ЦК УРСР.

Втім, із законністю та обґрунтованістю судових рішень у цій частині погодитися не можна виходячи з такого.

Суди при вирішенні спору не врахували того, що на момент ухвалення судових рішень у справі ЦК УРСР (1540-06) , стаття 49 якого застосована судами та встановлювала, зокрема, конфіскаційні санкції за укладення угод з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, не діяв. Цей кодекс втратив чинність із 1 січня 2004 року. Цивільний кодекс України (435-15) таких санкцій не передбачає.

За змістом частини 2 статті 5 Цивільного кодексу України він має зворотну дію в часі у випадках, коли пом’якшує або скасовує відповідальність особи. Господарський кодекс України (436-15) , що набрав чинності з 1 січня 2004 року, містить норми, які за предметом регулювання та встановленими санкціями відповідають положенням статті 49 ЦК УРСР.

Однак, відповідно до пункту 5 розділу IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України (436-15) , положення останнього щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності застосовуються в разі, якщо такі порушення були вчинені після набрання чинності цими положеннями. Положення Господарського кодексу України (436-15) щодо відповідальності за порушення, зазначені в абзаці 1 того ж пункту, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями названого Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються в разі, якщо вони пом’якшують відповідальність за вказані порушення.

Таким чином, вимоги про визнання недійсною угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства на підставі статті 49 ЦК УРСР, не можуть бути предметом позову після 1 січня 2004 року.

Крім того, як вбачається з матеріалів касаційної скарги ЗАТ "Будівельне підприємство-14", постановою прокурора Залізничного району м.Львова від 09.07.2008р. було порушено кримінальну справу за фактом вчинення замаху на заволодіння майном ЗАТ "Будівельне підприємство-14"на суму 66407,23грн. шляхом складання підроблених докумеентів та зловживання службовим становищем за ознаками складу злочинів, передбачених ч.2 ст. 15, ст. 191 ч.4, ст. 366 ч.2 КК України. Судам слід перевірити на якій стадії знаходится вказана кримінальна справа.

Колегія суддів вважає за необхідне вказати, що суди попередніх інстанцій не виконали вимоги щодо всебічності повноти та об’єктивності розгляду справи.

Виходячи з положень ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визначати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.

За таких обставин відсутні підстави вважати, що судами з’ясовані всі обставини справи і їм надана правильна юридична оцінка. Вказане позбавляє касаційну інстанцію можливості перевірити юридичну оцінку, надану судами попередніх інстанцій всім обставинам справи.

Частиною 2 ст. 227 КАС України встановлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Враховуючи наведене, постанова господарського суду Львівської області від 12 лютого 2008р. та постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2008р. підлягають скасуванню, а справа –направленню до суду першої інстанції на новий розгляд. Приймаючи до уваги, що додатковою постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2008р. було прийнято рішення про застосування юридичних наслідків передбачених ст. 49 ЦК УРСР до визнаного недійсним договору №б/н від 07.07.1998р., вказана додаткова постанова також підлягає скасуванню.

Під час нового розгляду необхідно врахувати викладене, повно та об’єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Ірокс" - задовольнити частково.

Постанову господарського суду Львівської області від 12 лютого 2008 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2008 року, додаткову постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2008 року –скасувати та направити справу на новий розгляд в суд першої інстанції.