Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - Смоковича М.І.,

суддів: Весельської Т.Ф., Горбатюка С.А., Сороки М.О., Чумаченко Т.А.,

розглянувши у письмовому провадженні в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту Ялтинської міської ради про визнання незаконною та протиправною бездіяльності, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту Ялтинської міської ради на постанову Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 21 травня 2007 року,

У січні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту Ялтинської міської ради про визнання незаконною та протиправною бездіяльності.

Позовні вимоги мотивовані тим, що під час Великої Вітчизняної війни його батьки були репресовані за політичними мотивами, а він у віці 6 років направлений у дитячий приймальник, а потім - у дитячий будинок НКВС, тобто фактично перебував у місцях позбавлення волі. Генеральною прокуратурою Російської Федерації 01 вересня 2000 року йому видана довідка про реабілітацію, відповідно до якої він визнаний таким, що був політично-репресованим та реабілітованим, оскільки залишився в неповнолітньому віці без піклування батька, необґрунтовано репресованого за політичними мотивами. Згідно із Законом України "Про статус ветеранів війні, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників війни. Однак, відповідачем йому було відмовлено у видачі відповідного посвідчення з посиланням на те, що позивач не надав документів, що підтверджують його роботу в тилу в роки війни.

Вважає такі дії Управління праці і соціальної політики незаконними та просив суд зобов'язати відповідача видати йому посвідчення учасника війни.

Постановою Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 12 лютого 2007 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 21 травня 2007 року скасовано постанову Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 12 лютого 2007 року та ухвалено нову постанову. Визнано дії Управління праці та соціального захисту Ялтинської міської ради по відмові ОСОБА_1 у визнанні за ним статусу учасника війни неправомірними. Рішення комісії з розгляду питань, пов'язаних з встановленням статусу учасника війни, від 20 квітня 2006 року № 1/5 про відмову ОСОБА_1 у встановленні статусу учасника війни визнати незаконним і скасувати. Зобов'язано Управління праці та соціального захисту Ялтинської міської ради видати ОСОБА_1 посвідчення учасника війни.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити без зміни рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

У відповідності з постановою Верховної Ради України від 19 листопада 1992 року № 2805-ХІІ "Про порядок надання пільг реабілітованим особам, які були репресовані за межами республіки і проживають на території України" (2805-12) особам, які були піддані необґрунтованим політичним репресіям за рішеннями радянських органів на територіях республік колишнього СРСР, згодом реабілітовані в установленому порядку і постійно проживають в Україні, надано пільги, передбачені Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні" (962-12) . Підставою надання пільг є документи про їх реабілітацію, видані уповноваженими на це органами колишніх союзних республік Союзу РСР.

Відповідно до пункту 8 статті 9 Закону України від 22 жовтня 1993 року "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" особи, які в період Великої Вітчизняної війни (1941-1945 роках) відбували покарання в місцях позбавлення волі або перебували в заслані і реабілітовані відповідно до чинного законодавства України та колишнього СРСР вважаються учасниками війни.

Згідно з довідкою, виданою компетентним органом Російської Федерації, позивач на підставі Закону Російської Федерації "Про реабілітацію жертв політичних репресій" і ухвали Конституційного Суду Російської Федерації №103-0 від 18 квітня 2000 року визнаний підданим політичним репресіям та реабілітований.

На даний час він проживає на території України за адресою: АДРЕСА_1.

Таким чином правильним є висновок апеляційного суду про те, що позивача слід вважати репресованим та реабілітованим відповідно до чинного законодавства України та його статус визначається Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні" (962-12) , тому відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) його слід вважати таким, що має право на отримання посвідчення учасника війни.

Посилання відповідача на той факт, що позивач не надав доказів про його знаходження у період війни в місцях позбавлення волі, є безпідставними, оскільки факт визнання його потерпілим від політичних репресій вже встановлений компетентним органом і не підлягає доказуванню. Крім того, позивач не просив у відповідача, видати йому посвідчення учасника війни з цих підстав.

Суд апеляційної інстанції належним чином дослідив обставини справи, їм дана правильна правова оцінка, що обґрунтовано висновками судового рішення та не спростовується доводами касаційної скарги.

За таких обставин оскаржуване рішення апеляційного суду прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування чи зміни відсутні.

Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту Ялтинської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 21 травня 2007 року по цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена за винятковими обставинами до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.