Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Конюшка К.В.

суддів: Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Сергейчука О.А.

Степашка О.І.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку на постанову господарського суду Донецької області від 20 грудня 2006 року та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 19 червня 2007 року

у справі № 41/237 пн

за позовом Закритого акціонерного товариства "Металургійний завод "Істіл"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку

про зобов’язання надати висновок

У серпні 2006 року Закрите акціонерне товариство "Металургійний завод "Істіл" звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку про зобов’язання надати висновок.

Постановою господарського суду Донецької області від 20 грудня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 19 червня 2007 року, позов задоволено. Зобов’язано Спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з великими платниками податків у м.Донецьку надати до Управління державного казначейства у Донецькій області висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету, за декларацією з податку на додану вартість за жовтень 2005 року у розмірі 984 141 грн. 51 коп.

Не погоджуючись зі вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку оскаржила їх в касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник зазначив, що при прийнятті оскаржуваних рішень суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального та процесуального права, у зв’язку з чим просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, в декларації за жовтень 2005 року позивач задекларував суму 19 027 350 грн., що підлягає бюджетному відшкодуванню.

За результатами документальної невиїзної камеральної перевірки податкової декларації позивача за жовтень 2005 року податковим органом підтверджено правильність визначення позивачем суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню у розмірі 15 156 178 грн., а щодо 3 871 171 грн. відповідач вирішив провести позапланову перевірку.

У період з 26 грудня 2005 року по 16 січня 2006 року відповідачем було проведено позапланову документальну перевірку позивача щодо правомірності заявлених до відшкодування з бюджету сум податку на додану вартість за деклараціями з податку на додану вартість за вересень та жовтень 2005 року, за результатами якої складено Акт № 11/15-16-23/1-30479040 від 17 січня 2005 року (далі - Акт).

Згідно висновку Акта перевіркою встановлено порушення підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України № 168/97 від 03 квітня 1997 року "Про податок на додану вартість" (далі – Закон України № 168/97 від 03 квітня 1997 року), а саме завищено суму податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню на суму 31 013 грн.

Проте, згідно пункту 3.5 Акта вбачається, що цією ж перевіркою підтверджено правомірність заявленої до відшкодування суми податку на додану вартість за жовтень 2005 року у розмірі 18 996 336 грн. 51 коп.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач надав до Державного казначейства висновок щодо відшкодування податку на додану вартість за жовтень 2005 року на загальну суму 18 012 195 грн., з якої невідшкодованою залишилась сума податку у розмірі 984 141 грн. 51 коп.

Відповідач вважає, що до встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість до бюджету по ланцюгу постачальників відсутні підстави для відшкодування 984 141 грн. 51 коп.

Відповідно до пункту 1.8. статті 1 Закону України № 168/97 від 03 квітня 1997 року бюджетне відшкодування – сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1, абзацом 1 підпункту 7.4.1 пункту 7.4, абзацом 3 підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 вказаного Закону (станом на момент здійснення господарських операцій) податковий кредит – сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом; податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статі 7 Закону України № 168/97 від 03 квітня 1997 року не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг); у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно з підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України № 168/97 від 03 квітня 1997 року сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.7.2 пункту 7.2 статті 7 Закону України № 168/97 від 03 квітня 1997 року, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від’ємне значення, то: бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); залишок від’ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з абзацом першим підпункту 7.7.4 пункту 7.4, абзацом другим підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 цього Закону платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації; при цьому платник податку в п’ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників; податковий орган зобов’язаний у п’ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

А відтак, Закон України № 168/97 (168/97-ВР) від 03 квітня 1997 року не ставить право платника податку на одержання бюджетного відшкодування в залежність від встановлення факту формування і сплати його контрагентами до Державного бюджету України податкових зобов’язань за господарськими операціями у відповідному податковому періоді.

Разом з тим, у разі підтвердження правомірності нарахування від’ємного значення податку на додану вартість, що в даному випадку обґрунтовано встановлено судами попередніх інстанцій, та ненадання податковим органом висновків органу Державного казначейства про бюджетне відшкодування такого податку порушені права платника податку підлягають захистові шляхом стягнення відповідної суми з Державного бюджету України на користь такого платника податку.

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що суди попередніх інстанцій, задовольнивши позовні вимоги щодо зобов’язання відповідача надати висновок про відшкодування податку на додану вартість органу державного казначейства, помилково не звернули уваги на те, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не відповідає його змісту, оскільки порушені права позивача підлягають захисту шляхом стягнення бюджетної заборгованості.

А відтак, рішення судів попередніх інстанцій є помилковим, оскільки провадження у справі підлягало закриттю у зв’язку з тим, що така вимога не є способом захисту прав платника податку на додану вартість і не підлягає розгляду в адміністративному суді.

У зв’язку з чим касаційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій – скасуванню із закриттям провадження у справі.

Відповідно до частини першої статті 228 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 221, 223, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку задовольнити частково.

Постанову господарського суду Донецької області від 20 грудня 2006 року та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 19 червня 2007 року скасувати. Провадження у справі закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановленим і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 -- 239 КАС України (2747-15) .