Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Конюшка К.В.

суддів: Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Сергейчука О.А.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кам’янець-Подільської об’єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області на постанову Кам’янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 21 серпня 2006 року та ухвалу судової палати з цивільних справ апеляційного суду Хмельницької області від 09 листопада 2006 року

у справі № 2-а-254 (22-а-611/10)

за позовом ОСОБА_4

до Кам’янець-Подільської об’єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області

про визнання неправомірними дій по відмов в нарахуванні податкового кредиту

У березні 2006 року ОСОБА_4 звернулась до Кам’янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області з позовом до Кам’янець-Подільської об’єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області про визнання неправомірними дій по відмов в нарахуванні податкового кредиту.

Постановою Кам’янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 21 серпня 2006 року, залишеною без змін ухвалою судової палати з цивільних справ апеляційного суду Хмельницької області від 09 листопада 2006 року, позов задоволено. Визнано дії Кам’янець-Подільської об’єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області в оформленні податкового кредиту в зв’язку з відсутністю ідентифікаційного номера неправомірними.

Не погоджуючись зі вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, Кам’янець-Подільська об’єднана державна податкова інспекція Хмельницької області оскаржила їх в касаційному порядку.

В касаційній скарзі скаржник зазначив, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, у зв’язку з чим просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач є матір’ю ОСОБА_5, яка навчається в Буковинському державному медичному університеті на контрактній формі і оплату за навчання доньки здійснювала саме ОСОБА_4

16 березня 2006 року позивач звернулася до заступника Кам’янець-Подільської об’єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області з проханням нарахувати податковий кредит на навчання її доньки без ідентифікаційного коду.

Однак відповідач відмовив у задоволенні прохання позивача, зазначивши, що особи, які офіційно відмовляються від ідентифікаційного номера, мають право здійснювати будь-які платежі без цього номера, але не мають законодавчих підстав для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Закону України від 21 грудня 2000 року №2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" платники податків - юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичні особи, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно з законами покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), пеню та штрафні санкції;

Згідно з пунктом 1.16 Закону України № 889-IV від 22 травня 2003 року "Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15) (далі – Закон України №889-IV від 22 травня 2003 року (889-15) ) податковий кредит - сума (вартість) витрат, понесених платником податку - резидентом у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів - фізичних або юридичних осіб протягом звітного року (крім витрат на сплату податку на додану вартість та акцизного збору), на суму яких дозволяється зменшення суми його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року, у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до підпункту 5.3.3 пункту 5.3 статті 5 Закону України № 889-IV від 22 травня 2003 року платник податку має право включити до складу податкового кредиту звітного року такі витрати, фактично понесені ним протягом такого звітного року, зокрема, суму коштів, сплачених платником податку на користь закладів освіти для компенсації вартості середньої професійної або вищої форми навчання такого платника податку, іншого члена його сім'ї першого ступеня споріднення, але не більше суми, визначеної у підпункті 6.5.1 пункту 6.5 статті 6 цього Закону, у розрахунку за кожний повний або неповний місяць навчання протягом звітного податкового року.

Згідно з підпунктом 5.4.1 пункту 5.4 статті 5 Закону України № 889-IV від 22 травня 2003 року податковий кредит може бути нарахований виключно резидентом, що має індивідуальний ідентифікаційний номер.

Згідно з частиною другою статті 1 Закону України від 22 грудня 1994 року № 320/94-ВР "Про Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів" для осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомляють про це відповідні державні органи, зберігаються раніше встановлені форми обліку платників податків та інших обов'язкових платежів. У паспортах зазначених осіб робиться відмітка про наявність у них права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера..

Відповідно до частин першої та другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що обмеження права платника податку на нарахування податкового кредиту, в який включено суму коштів, сплачених останнім на користь закладів освіти для компенсації вартості вищої форми навчання іншого члена його сім'ї першого ступеня споріднення, в межах суми, визначеної у підпункті 6.5.1 пункту 6.5 статті 6 цього Закону суперечить конституційним принципам відносно заборони існування в державі будь-яких обмежень чи привілеїв за релігійними ознаками, які б обмежували конституційні права і свободи громадян, зокрема, щодо права на нарахування податкового кредиту.

Відповідно до частини першої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи на підставі Конституції (254к/96-ВР) та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

А відтак, відмова відповідача у надані позивачу права на нарахування податкового кредиту на підставі відсутності в останнього на законних підставах ідентифікаційного коду є неправомірною.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій, а оскаржені судові рішення відповідають вимогам закону і матеріалам справи. Підстав для їх зміни чи скасування не встановлено.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

Касаційну скаргу Кам’янець-Подільської об’єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області залишити без задоволення.

Постанову Кам’янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 21 серпня 2006 року та ухвалу судової палати з цивільних справ апеляційного суду Хмельницької області від 09 листопада 2006 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 – 239 КАС України (2747-15) .