Колегія суддів судової палати з розгляду справ за зверненнями юридичних осіб Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Бим М.Є. (доповідач), Гончар Л.Я., Матолича С.В., Харченка В.В., Черпіцької Л.Т.

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Дебальцевської міської ради Донецької області на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2008 року у справі №2а-319/2007 за ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Дебальцевської міської ради про визнання неправомірної відмови у виплаті допомоги на оздоровлення, -

У листопаді 2007 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Дебальцевської міської ради Донецької області про зобов'язання виплатити допомогу на оздоровлення за 2005-2007 роки в сумі 5595грн.

Постановою Дебальцевського міського суду Донецької області від 21 грудня 2007 року позов задоволено частково. Зобов'язано відповідача виплатити позивачці недоотриману допомогу на оздоровлення за 2005-2007 роки в сумі 3420грн.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2008 року, постанова суду першої інстанції скасована. Позов задоволено частково. Зобов'язано відповідача виплатити позивачеві недоотриману допомогу на оздоровлення за 2007 рік. Врешті позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі Управління праці та соціального захисту населення Дебальцевської міської ради просить скасувати зазначене вище судове рішення, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Як встановлено судом, позивачка перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Дебальцівської міської ради як особа, яка є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції (надалі ЧАЕС), та є інвалідом 1 групи, у зв'язку з чим користується правами та пільгами, передбаченими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , яким передбачена щорічна грошова допомога на оздоровлення інвалідам першої групи в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, при цьому розмір мінімальної заробітної плати на момент виплати становив: в 2005 році - 332,00 грн., в 2006 році - 375,00 грн., в 2007 році - 460,00 грн.

В порушення зазначених норм відповідачем щорічна допомога у визначеному розмірі позивачці не нарахована і не сплачена. Фактично нараховано та сплачено по 120грн.

При виплаті щорічної допомоги на оздоровлення Управління керувалося постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (562-2005-п) (далі - постанова № 562), якою розмір такої допомоги встановлений для інвалідів І групи в розмірі 120 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Зазначеною постановою № 562 усупереч Закону № 796-ХІІ (796-12) (який встановив розмір щорічної допомоги як величину, кратну відносно до розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом на час здійснення виплати) установлено конкретні розміри такої допомоги в твердій грошовій сумі й, зокрема, для інвалідів 1 групи з 2005 р. 120 грн.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами, при вирішенні даного спору підлягають застосуванню ст. 48 Закону № 796-ХІІ (в редакції, яка діяла на момент виникнення та вирішення спірних правовідносин) та Закони України про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2005 та 2007 роки, а не постанова №562.

Пункт 30 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", яким зупинено на 2007 рік дію в частині виплати компенсації і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати - абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого та сьомого частини першої, частини третьої, абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого, сьомого частини четвертої та частини сьомої статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України від № 6-рп від 09.07.2007 року.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1,3 частині 2 статті 6, частині 2 статті 8, частині 2 статті 19, статтями 21, 22, пункту 1 частини 2 статті 92, частинами 1 та 2, 3 статті 95 Конституції України

Тобто, Верховна Рада України не має повноважень, при прийнятті Закону про Державний бюджет України на відповідний рік, включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що дії відповідача в частині не виплати позивачці грошової допомоги на оздоровлення за 2007 рік є незаконними, а тому правомірно зобов'язав виплатити позивачці допомогу на оздоровлення за 2007 рік.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що апеляційним судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч.3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Дебальцевської міської ради Донецької області відхилити, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2008 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, у строки та порядку, визначених ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.