Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Карася О.В., Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Шипуліної Т.М.,

при секретарі Євтушевському В.М.,

за участю:

представника відповідача – Ясніцької Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївський глиноземний завод"

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2008 року

у справі № 1/118/07

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївський глиноземний завод"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Миколаєві

про скасування податкового повідомлення – рішення, -

У лютому 2007 року ТОВ "Миколаївський глиноземний завод" звернулось до суду з позовом до СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві про скасування податкового повідомлення – рішення № 00001736/0 від 16 лютого 2007 року.

Постановою господарського суду Миколаївської області від 28 квітня 2007 року позов задоволено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2008 року постанову господарського суду Миколаївської області від 28 квітня 2007 року скасовано.

Прийнято нову постанову, якою відмовлено в задоволенні позовних вимог.

В касаційній скарзі ТОВ "Миколаївський глиноземний завод", посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2008 року та залишити в силі постанову господарського суду Миколаївської області від 28 квітня 2007 року.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги суперечать нормам матеріального та процесуального права, а також не відповідають фактичним обставинам справи, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2008 року залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді – доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві провела невиїзну документальну перевірку ТОВ "Миколаївський глиноземний завод" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість під час відображення операцій з ТОВ "БІТімпекс-Ойл" за період з 01 квітня 2006 року по 30 квітня 2006 року, 01 серпня 2006 року по 31 серпня 2006 року, за результатами якої було складено акт № 130/36/33133003 від 16 лютого 2007 року.

В акті перевірки було встановлено порушення підпункту 7.2.1 п. 7.2, підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.5 п. 7.4, підпункту 7.5.1 п. 7.5, підпункту 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування на 9 673 418, 11 грн., в тому числі за квітень 2006 року на 5 069 709, 31 грн., за серпень 2006 року на 4 603 708, 80 грн.

Підставою для висновку про порушення позивачем вищевикладених положень законодавства стало те, що постачальник газу по ланцюгу (ТОВ "Миколаївський глиноземний завод" - ТОВ "БІТімпекс-Ойл"- ТОВ "Енерготорг"- ТОВ "Прикарпатська фінансова компанія"- ТОВ "Станіславська торгова компанія"- ВАТ "Закарпатгаз"-ТОВ МЖК "Конкріт" ЛТД- ВАТ "Львівгаз") ВАТ "Львівгаз" не включив суму податку на додану вартість до своїх податкових зобов’язань та не сплатив відповідну суму податку на додану вартість. В податкових накладних, на підставі яких позивач сформував податковий кредит, не вказано опис (номенклатуру товару), походження і належність природного газу та безпідставно вказано суму податку на додану вартість за ставкою 20 %, що свідчить про те, що ці податкові накладні є неналежними та не можуть бути підставою для нарахування податкового кредиту. В угоді купівлі – продажу № 21-12-05 від 21 грудня 2005 року, додатковій угоді № 6 від 01 березня 2006 року та в актах приймання – передачі газ № б/н від 30 квітня 2006 року, № б/н від 28 лютого 2006 року не вказано країну походження газу.

16 лютого 2007 року СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві на підставі акта перевірки прийняла податкове повідомлення – рішення № 00001736/0, яким зменшила ТОВ "Миколаївський глиноземний завод" суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 9 673 418, 11 грн., в тому числі за квітень 2006 року на 5 069 709, 31 грн., за серпень 2006 року на 4 603 708, 80 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що відповідач не довів правомірність свого рішення.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що позивач безпідставно заявив до податкового кредиту суму податку на додану вартість за наслідками операцій придбання газу, оскільки позивачем був придбаний імпортний газ, а операції з придбання імпортного газу відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" та п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України "Про забезпечення споживачів природним газом" від 27 грудня 2001 року № 1729 (1729-2001-п) оподатковувались за нульовою ставкою, що свідчить про неналежність податкових накладних та безпідставність формування податкового кредиту.

Однак з таким висновком суду апеляційної інстанції колегія суддів погодитись не може з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" у 2006 році операції з продажу природного газу, ввезеного на митну територію України відповідно до зовнішньоекономічних контрактів, укладених на виконання міжнародних договорів України, крім операцій з продажу такого газу для населення, бюджетних установ та інших споживачів, що не є платниками цього податку, оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість.

Згідно п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України "Про забезпечення споживачів природним газом" від 27 грудня 2001 року № 1729 (1729-2001-п) в 2006 році природний газ, ввезений на митну територію України за зовнішньоекономічними контрактами, укладеними на виконання міжнародних договорів України, та оформлений митними органами в режимі випуску у вільний обіг із звільненням від обкладення податком на додану вартість, реалізується Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", дочірньою компанією "Газ України" та дочірнім підприємством "Газ-тепло", а також суб’єктами господарювання, що мають ліцензію на провадження господарської діяльності з постачання природного газу за регульованим тарифом, із застосуванням нульової ставки податку на додану вартість (крім постачання населенню, бюджетним установам та іншим споживачам, які не є платниками зазначеного податку).

Аналіз вищевикладених положень свідчить, що застосування нульової ставки в 2006 році можливо щодо операцій продажу природного газу, ввезеного на митну територію України відповідно до зовнішньоекономічних контрактів, укладених на виконання міжнародних договорів України, які здійснюються спеціальними суб’єктами.

Враховуючи те, що відповідачем відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено наявність вищезазначених підстав для застосування нульової ставки, оподаткування позивачем операцій придбання природного газу на загальних підставах є правомірним.

При цьому встановлення Законом про Державний бюджет України пільг з податку на додану вартість не позбавляє платника податку права на користування цією пільгою у випадку наявності всіх правових підстав для її застосування з урахуванням того, що Закон про Державний бюджет України встановлює, зокрема, основи регулювання податкових відносин у частині спрямування податків до Державного бюджету як елементу його доходної частини, а тому цим Законом може змінюватись окремі положення податкових законів, зокрема, щодо об’єкта оподаткування, вводитися податкові пільги та інше.

Відповідно до підпункту 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від’ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від’ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту.

Податковий кредит звітного періоду, в залежності від якого визначається сума податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (абзац перший підпункту 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).

Аналіз положень п. 1.7, абзаців першого та другого підпункту 7.4.1, абзацу першого підпункту 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, підпункту 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 вищезазначеного Закону свідчить, що складу податкового кредиту звітного періоду відносяться суми податку, сплачені (нараховані) платником податку протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. При цьому документом, що посвідчує право на отримання податкового кредиту, вважається податкова накладна, яка підтверджує сплату податку на додану вартість.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що позивачем протягом квітня – серпня 2006 року здійснювались операції придбання природного газу у ТОВ "БІТімпекс-Ойл" (посередник). Позивач за наслідками фактичного придбання природного газу сплатив суму податку на додану вартість в ціні придбаного газу, що не оспорюється відповідачем, та сформував податковий кредит на підставі податкових накладних, виписаних контрагентом. Ці податкові накладні містить всі законодавчо визначені реквізити.

Таким чином, позивач виконав всі законодавчі умови для віднесення відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Інших умов для формування податкового кредиту за наслідками придбання товарів в Законі України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , таких як обов’язкова сплата постачальниками та виробниками товару сум податку на додану вартість до бюджету, не передбачено.

При придбанні товару покупець зобов’язаний лише сплатити відповідну суму податку на додану вартість продавцю в ціні товару, який зобов’язаний внести цю суму податку на додану вартість до бюджету і у випадку невиконання свого обов’язку понести за це відповідальність. Покупець не несе відповідальності за несплату податку до бюджету продавцем (платником податку), на якого і покладено законодавчий обов’язок, що безпосередньо витікає з визначення терміну "платник податку", наведеному в п. 1.3 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість".

Отже, позивач правомірно сформував податковий кредит за наслідками придбання природного газу та відповідно заявив до бюджетного відшкодування відповідні суми податку на додану вартість.

Враховуючи вищевикладене, постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2008 року підлягає скасуванню із залишення в силі постанови господарського суду Миколаївської області від 28 квітня 2007 року, як така, що помилково скасована.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 226, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія –

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївський глиноземний завод" задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2008 року скасувати, а постанову господарського суду Миколаївської області від 28 квітня 2007 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.